Ї
Визначення і загальна характеристика
Ї — тринадцята літера української абетки. Відсутня в інших алфавітах, створених на кириличній і латинській графічних основах. Назва літери «ї» [йі] вживається як іменник середнього роду. Буває велика і мала, має рукописну й друковану форми. Створена за взірцем літери «І». У давньоруській писемності відсутня. У 16 ст. з’явилася друкована форма літери. У сучасній українській літературній мові позначає високочастотне звукосполучення [йі]; у слові вживається у різних позиціях: на початку (їжак), у середині (об’їзд) та кінці (рубаї). У сучасному значенні вперше зафіксована 1875 у «Записках Юго-Западного отдѣла Русского географического общества». Використовується у класифікаційній поділові зі значенням «тринадцятий»: розділ «ї», група «Ї». При цифровій нумерації вживають як додаткову диференційну ознаку, коли низка предметів має однаковий номер: справа 7ї тощо.
Завантажити статтю
