Індивідуальна психологія

ІНДИВІДУА́ЛЬНА ПСИХОЛО́ГІЯ  — психологія окремої особи як предмет диференційної психології; один із напрямів глибинної психології, за ідейними витоками близький до психоаналізу. Обґрунтував австр. вчений А. Адлер на противагу фаталізму психоаналізу З. Фройда. Набула поширення як концепція особистості у психотерапевт. практиці США й Зх. Європи в 20-і рр. 20 ст. Концепція І. п. ґрунтується на кількох принципах, втілених А. Адлером у засадах психокорекції, сімей. і сусп. виховання. Згідно з ними, особистість розглядають як онтологічно й емпірично цілісне утворення. Псих. життя людини відповідає такій єдності, у якій між свідомістю і несвідомим немає антагонізму. Людську активність детермінує кінцева мета діяльності, а спадковість і середовище (сусп. сили) — впливи, на які особистість повинна відповісти в міру своїх твор. можливостей. Універсал. чинником при цьому є прагнення переваг, успіху, досконалості, їм підпорядковані ін. почуття, псих. прояви, зокрема бажання знайти власне місце серед інших. З цим пов’язані комунікативна готовність, наміри діяти разом з іншими задля досягнення сусп. мети, особливо якщо вона співпадає з тією, яку індивід не може реалізувати самотужки. Такі прагнення є прикладами глибин. реакцій, що виникають унаслідок тиску соц. інституцій, породжуючи невротичні комплекси — приниження, прагнення влади, переваг, скаредність, марнославство та ін. Ці комплекси складаються ще в дитинстві (3–5 р.) і формують стиль життя як закономір. результат конформ. реагування на безкомпромісні вимоги сім’ї, суспільства загалом, оскільки дитина ні фізично, ні психологічно не може розумно протистояти впливу референт. соц. груп, до яких вона належить. За цих умов реал. стан сусп. відносин заміщений у свідомості та вчинках індивіда фіктив. уявленнями, компенсатор. вплив психотерапевта на які сприяє усвідомленню їхньої неадекватності, відкриттю суперечливості сповідуваних ідеалів людського співжиття. При спростуванні й відкиданні останніх за інерцією свідомості вони змінюються на інші. Отже, індивід не виходить з полону фіктивності, примар. доцільності, що фактично визначає людську життєдіяльність, панування в ній мотивів надкомпенсації. Спрямування індивіда на втілення цих мотивів у соціально продуктивні творчі дії та відповідні психотерапевт. техніки знайшли прихильників у соціальній психології, зокрема груп. психокорекції. Результати дослідж. І. п. використовують у педагогічній психології, клін. психології та психології сімей. відносин.

Завантажити статтю