Індивідуальна психологія

Визначення і загальна характеристика

ІНДИВІДУА́ЛЬНА ПСИХОЛО́ГІЯ — психологія окремої особи як предмет диференційної психології; один із напрямів глибин­ної психології, за ідейними витоками близький до психоаналізу. Об­ґрунтував австр. вчений А. Адлер на противагу фаталізму психо­аналізу З. Фройда. Набула пошире­н­ня як концепція особистості у психотерапевт. практиці США й Зх. Європи в 20-і рр. 20 ст. Концепція І. п. ґрунтується на кількох принципах, втілених А. Адлером у засадах психокорекції, сімей. і сусп. вихова­н­ня. Згідно з ними, особистість роз­глядають як онтологічно й емпірично цілісне утворе­н­ня. Псих. життя людини від­повід­ає такій єд­ності, у якій між сві­домістю і несві­домим немає антагонізму. Людську активність детермінує кінцева мета діяльності, а спадковість і середовище (сусп. сили) — впливи, на які особистість повин­на від­повісти в міру своїх твор. можливостей. Універсал. чин­ником при цьому є прагне­н­ня пере­ваг, успіху, досконалості, їм під­порядковані ін. почу­т­тя, псих. прояви, зокрема бажа­н­ня зна­йти власне місце серед інших. З цим повʼязані комунікативна готовність, наміри діяти разом з іншими задля досягне­н­ня сусп. мети, особливо якщо вона спів­падає з тією, яку індивід не може реалізувати самотужки. Такі прагне­н­ня є прикладами глибин. реакцій, що виникають унаслідок тиску соц. ін­ституцій, породжуючи невротичні комплекси — приниже­н­ня, прагне­н­ня влади, пере­ваг, скаредність, марнославство та ін. Ці комплекси складаються ще в дитинстві (3–5 р.) і формують стиль життя як закономір. результат конформ. реагува­н­ня на без­ком­промісні вимоги сімʼї, су­спільства загалом, оскільки дитина ні фізично, ні психологічно не може ро­зумно протистояти впливу референт. соц. груп, до яких вона належить. За цих умов реал. стан сусп. від­носин заміщений у сві­домості та вчинках індивіда фіктив. уявле­н­нями, компенсатор. вплив психотерапевта на які сприяє усві­домлен­ню їхньої не­адекватності, від­кри­т­тю суперечливості сповід­уваних ідеалів людського спів­жи­т­тя. При спростуван­ні й від­ки­дан­ні остан­ніх за інерцією сві­домості вони змінюються на інші. Отже, індивід не виходить з полону фіктивності, примар. доцільності, що фактично ви­значає людську жит­тєдіяльність, панува­н­ня в ній мотивів надкомпенсації. Спрямува­н­ня індивіда на втіле­н­ня цих мотивів у соціально продуктивні творчі дії та від­повід­ні психотерапевт. техніки зна­йшли прихильників у соціальній психології, зокрема груп. психокорекції. Результати дослідж. І. п. використовують у педагогічній психології, клін. психології та психології сімей. від­носин.

Літ.: Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологии / Пер. с нем. Москва, 1995; Роменець В. А., Маноха І. П. Історія психології ХХ столі­т­тя. К., 1998.

С. О. Мусатов

Завантажити статтю