Інженерна екологія

Визначення і загальна характеристика

ІНЖЕНЕ́РНА ЕКОЛО́ГІЯ — напрям екології, обʼєктом дослідже­н­ня якого є системи, що утворилися та тривалий час функціонують внаслідок взаємодії людини з довкі­л­лям. Термін «І. е.» трактують неодно­значно, напр., рос. вчений М. Реймерс тлумачить його як роз­діл «великої» (сучас.) екології, яка роз­глядає залежність промисловості (іноді всього господарства — промисловості, транс­порту та с. господарства) від окремих під­приємств до частини біо­сфери, що докорін­но пере­творена людиною в тех. і техноген­ні обʼєкти — на природу і, навпаки, вплив умов довкі­л­ля на функціонува­н­ня під­приємств та їхніх комплексів. Ін. дослідники вважають, що І. е. — комплексна наук.-тех. дисципліна, що ви­значає міру ро­зумної труд. діяльності людини, метою якої є роз­робле­н­ня наук.-метод. принципів і практ. рекомендацій інж.-екол. забезпече­н­ня виробництва як основи комплекс. управлі­н­ня природо­охорон. діяльністю на локал., регіонал. та глобал. рівнях. І. е. — система науково об­ґрунтов. інж.-тех. заходів, спрямов. на збереже­н­ня якості довкі­л­ля в умовах зростаючого техногенезу, осн. зав­да­н­ням якої є створе­н­ня інж. методів дослідже­н­ня та захисту навколиш. природ. середовища. Особливий зміст має комплекс. під­хід до про­блеми інж.-екол. забезпече­н­ня вироб. під­приємств на основі єдиної методології з урахува­н­ням остан. досягнень у різних галузях знань (охорона та інж. захист навколиш. середовища, пром. без­пека тощо). І. е. використовує якісні та кількісні параметри технол. процесів для оцінюва­н­ня їхнього впливу на довкі­л­ля. Суміж. поня­т­тям є «техно­екологія» — наука, що ви­вчає техноген­ні фактори за­брудне­н­ня довкі­л­ля, взаємодію техно­сфери з ресурсами навколиш. середовища, зокрема і їхнє вилуче­н­ня. Взаємодія госп. діяльності людини з ресурсами навколиш. середовища від­бувається на декількох рівнях: технол. процес (установка) — виробництво — під­приємство — галузь виробництва. Найхарактернішою її ознакою є ви­значе­н­ня умов взаємодії виробництва (ви­вчаючи окремі виробництва можна врахувати різні взаємодії із довкі­л­лям вироб. технол. процесів і установок, а досліджуючи сукупність вироб-в з урахува­н­ням взаємних звʼязків — ви­значити їхню сумарну дію в мас­штабах галузі або регіону). Це до­зволяє диференці­йовано досліджувати, які за­бруднювал. впливи формуються при здійснен­ні певної технол. операції, та інтегровано характеризувати особливості взаємодії із довкі­л­лям окремих галузей промисловості. Отже, техно­екологія ви­вчає взаємодію техно­сфери із навколиш. середовищем, а І. е. — засоби та при­строї для зменше­н­ня техноген. навантаже­н­ня на довкі­л­ля. Перші праці, присвяч. пита­н­ням екологізації техноген. діяльності, зʼявилися у серед. 20 ст. внаслідок загостре­н­ня глобал. екол. про­блем. Якщо протягом тисячоліть техноген­на діяльність помітно не впливала на природні процеси, то у 19–20 ст. набула планетар. мас­штабу. Особливо інтенсивно руйнува­н­ня довкі­л­ля роз­почалося після 2-ї світової війни, коли істотно збільшився рівень техноген. впливу на атмо­сферне повітря, природні води, ґрунт. покрив, геол. середовища та біоти. У повоєн­ні роки виникли перші каф. І. е. у тех. ВНЗах. Водночас фахівці низки країн роз­почали роз­робле­н­ня природозахис. технологій. Інтенсив. роз­виток І. е., як і ін. приклад. галузей екології, припадає на 1980-і рр. І. е. виникла і роз­вивається на стику тех., природн. та соц. наук, однак нині когорта дослідників роз­глядає І. е. як складову соціо­екології. Напр., на думку Г. Бачинського, на­звою для спіл. під­роз­ділу соціо­екології і тех. наук є «екологічна технологія» (терміни «інженерна екологія» та «промислова екологія» вважав не зовсім вдалими), оскільки саме технології ви­значають роз­виток виробництва на сучас. етапі. Гол. приклад. зав­да­н­нями І. е. є роз­робле­н­ня ефектив. очис. технологій, без­від­ход., маловід­ход. і екологічно чистих технологій, засобів утилізації від­ходів, комплексне викори­ста­н­ня вторин. сировини; гол. комплексне зав­да­н­ня — екологізація технологій виробництва та природокористува­н­ня. Нині у Нац. тех. університеті України «Київ. політех. ін­ститут» функціонує каф. І. е., Дні­проп. університеті залізнич. транс­порту — каф. хімії та І. е., Нац. університеті біо­ресурсів і природокористува­н­ня України (Київ) — охорони праці та І. е., Донбас. академії будівництва і архітектури (м. Макіївка Донец. обл.) — приклад. екології та хімії, Харків. тех. університеті будівництва і архітектури — без­пеки жит­тєдіяльності та І. е., а у Харків. академії міського господарства — факультет І. е. міст. Від 2004 у Харкові виходить ж. «Экология и промышлен­ность», про­блеми гео­екології та І. е. висвітлює окремий роз­діл ж. «Екологія довкі­л­ля та без­пека жит­тєдіяльності» (засн. 2001 у Києві).

Літ.: Мазур И. И., Молдаванов О. И. Введение в инженерную экологию. Москва, 1989; Григорьев А. А. Экологические уроки прошлого и современ­ности. Ленин­град, 1991; Бачинський Г. О. Основи соціо­екології. К., 1995; Глуховский И. В. и др. Современ­ные методы обезвреживания, утилизации и захоронения токсичных отходов промышлен­ности: Учеб. пособ. К., 1996; Медведев В. Т. Инженерная экология. Москва, 2002; Снітинський В. В., Саницький М. А., Мазурак О. Т., Мазурак А. В. Інженерна екологія. Аспекти енерго­збереже­н­ня: Навч. посіб. Л., 2008.

Т. А. Сафранов

Завантажити статтю