Інженерна екологія

ІНЖЕНЕ́РНА ЕКОЛО́ГІЯ  — напрям екології, об’єктом дослідження якого є системи, що утворилися та тривалий час функціонують внаслідок взаємодії людини з довкіллям. Термін «І. е.» трактують неоднозначно, напр., рос. вчений М. Реймерс тлумачить його як розділ «великої» (сучас.) екології, яка розглядає залежність промисловості (іноді всього господарства — промисловості, транспорту та с. господарства) від окремих підприємств до частини біосфери, що докорінно перетворена людиною в тех. і техногенні об’єкти — на природу і, навпаки, вплив умов довкілля на функціонування підприємств та їхніх комплексів. Ін. дослідники вважають, що І. е. — комплексна наук.-тех. дисципліна, що визначає міру розумної труд. діяльності людини, метою якої є розроблення наук.-метод. принципів і практ. рекомендацій інж.-екол. забезпечення виробництва як основи комплекс. управління природоохорон. діяльністю на локал., регіонал. та глобал. рівнях. І. е. — система науково обґрунтов. інж.-тех. заходів, спрямов. на збереження якості довкілля в умовах зростаючого техногенезу, осн. завданням якої є створення інж. методів дослідження та захисту навколиш. природ. середовища. Особливий зміст має комплекс. підхід до проблеми інж.-екол. забезпечення вироб. підприємств на основі єдиної методології з урахуванням остан. досягнень у різних галузях знань (охорона та інж. захист навколиш. середовища, пром. безпека тощо). І. е. використовує якісні та кількісні параметри технол. процесів для оцінювання їхнього впливу на довкілля. Суміж. поняттям є «техноекологія» — наука, що вивчає техногенні фактори забруднення довкілля, взаємодію техносфери з ресурсами навколиш. середовища, зокрема і їхнє вилучення. Взаємодія госп. діяльності людини з ресурсами навколиш. середовища відбувається на декількох рівнях: технол. процес (установка) — виробництво — підприємство — галузь виробництва. Найхарактернішою її ознакою є визначення умов взаємодії виробництва (вивчаючи окремі виробництва можна врахувати різні взаємодії із довкіллям вироб. технол. процесів і установок, а досліджуючи сукупність вироб-в з урахуванням взаємних зв’язків — визначити їхню сумарну дію в масштабах галузі або регіону). Це дозволяє диференційовано досліджувати, які забруднювал. впливи формуються при здійсненні певної технол. операції, та інтегровано характеризувати особливості взаємодії із довкіллям окремих галузей промисловості. Отже, техноекологія вивчає взаємодію техносфери із навколиш. середовищем, а І. е. — засоби та пристрої для зменшення техноген. навантаження на довкілля. Перші праці, присвяч. питанням екологізації техноген. діяльності, з’явилися у серед. 20 ст. внаслідок загострення глобал. екол. проблем. Якщо протягом тисячоліть техногенна діяльність помітно не впливала на природні процеси, то у 19–20 ст. набула планетар. масштабу. Особливо інтенсивно руйнування довкілля розпочалося після 2-ї світової війни, коли істотно збільшився рівень техноген. впливу на атмосферне повітря, природні води, ґрунт. покрив, геол. середовища та біоти. У повоєнні роки виникли перші каф. І. е. у тех. ВНЗах. Водночас фахівці низки країн розпочали розроблення природозахис. технологій. Інтенсив. розвиток І. е., як і ін. приклад. галузей екології, припадає на 1980-і рр. І. е. виникла і розвивається на стику тех., природн. та соц. наук, однак нині когорта дослідників розглядає І. е. як складову соціоекології. Напр., на думку Г. Бачинського, назвою для спіл. підрозділу соціоекології і тех. наук є «екологічна технологія» (терміни «інженерна екологія» та «промислова екологія» вважав не зовсім вдалими), оскільки саме технології визначають розвиток виробництва на сучас. етапі. Гол. приклад. завданнями І. е. є розроблення ефектив. очис. технологій, безвідход., маловідход. і екологічно чистих технологій, засобів утилізації відходів, комплексне використання вторин. сировини; гол. комплексне завдання — екологізація технологій виробництва та природокористування. Нині у Нац. тех. університеті України «Київ. політех. інститут» функціонує каф. І. е., Дніпроп. університеті залізнич. транспорту — каф. хімії та І. е., Нац. університеті біоресурсів і природокористування України (Київ) — охорони праці та І. е., Донбас. академії будівництва і архітектури (м. Макіївка Донец. обл.) — приклад. екології та хімії, Харків. тех. університеті будівництва і архітектури — безпеки життєдіяльності та І. е., а у Харків. академії міського господарства — факультет І. е. міст. Від 2004 у Харкові виходить ж. «Экология и промышленность», проблеми геоекології та І. е. висвітлює окремий розділ ж. «Екологія довкілля та безпека життєдіяльності» (засн. 2001 у Києві).

Завантажити статтю