Івасюк Володимир Михайлович

Визначення і загальна характеристика

ІВАСЮ́К Володимир Михайлович (04. 03. 1949, м. Кіцмань Чернів. обл. — похов. 22. 05. 1979 у Львові) — композитор, поет-пісняр, засновник новітньої національної естради. Син М. Івасюка. Герой України (2009, посмертно). Державна премія України імені Тараса Шевченка (1994, посмертно). Дипломант Всесоюз. огляду молодих композиторів (Москва, 1978). Закін. Львів. мед. ін­ститут (1973), навч. у Львів. консерваторії (1972–79; викл. А. Кос-Анатольський, Л. Мазепа). У 15 р. організував шкіл. дівочий вокал. ансамбль «Буковинка», для якого писав пісні. 1966 разом з родиною пере­їхав до Чернівців, де вступив до Мед. ін­ституту, однак від­разу був від­рахов. за інцидент з погру­д­дям Леніна у Кіцмані (після випускного вечора разом з однокласниками випадково скинув погано закріплене погру­д­дя, яке роз­билося). І. був змушений піти працювати слюсарем на завод «Легмаш», де організував хор, який на обл. огляді-конкурсі здобув високу оцінку журі. На­ступ. року І. знову вступив до Мед. ін­ституту, продовжуючи навч. у Муз. училищі. Грав на скрипці в оркестрі нар. інструментів студент. ансамблю пісні і танцю Мед. ін­ституту, при якому організував камер. оркестр (згодом писав для нього твори), а також грав і спів­ав як соліст в естрад. оркестрі «Карпати» Палацу текс­тильників. На студії телебаче­н­ня по­зна­йомився з кер. ансамблю «Смерічка» Вижниц. рай. Будинку культури (від 1973 — при Чернів. філармонії) Л. Дудківським, з яким налагодив творчу спів­працю. Найві­доміші пісні І. (з-понад 100), що здобули світ. популярність, про­звучали саме у виконан­ні «Смерічки» та її солістів В. Зінкевича і Н. Яремчука. На телефестивалях у Москві 1971 та 1972 вони здобули пере­могу, виконуючи пісні І., з ними також спів­ав сам автор «Червоної рути». Перші місця ця пісня за­ймала на Всесоюз. радіо, від­разу вві­йшовши до репертуарів польс., чес., груз., рос., япон., кубин., арґентин. та ін. ансамблів, окремих спів­аків. Задум текс­ту і музики «Червоної рути» зародився в І. під впливом праці В. Гнатюка «Коломийки» («Етно­графічний збірник», 1905–07, т. 17–18). Тоді ж написав пісню «Водо­грай», з якою спів­ачка С. Ротару зайняла 1-е м. на фестивалі в Сопоті. Разом з В. Зінкевичем вона знялася у муз. фільмі «Червона рута» (1971, реж. Р. Олексів, «Укртелефільм»). 1972 І. пере­їхав до Львова, де вступив до Консерваторії та продовжив навч. у Мед. ін­ституті. Тоді ж роз­почав спів­працю з поетами Р. Братунем, Р. Кудликом, Б. Стельмахом, на текс­ти яких створював нові пісні, продовжуючи також писати музику і на власні вірші. Так зʼявилися «Два перстені», «Я — твоє крило», «Наче зграї птиць», «Кленовий вогонь», «Пісня буде поміж нас», «Мальви». Також писав пісні на сл. Олеся Гончара, Д. Павличка, М. Ткача, С. Пушика. Пісен­ності І. притаман­ні виразна локал.-нац. основа (гуцул., покут.), щирий мелодизм, по­єд­нані з поширеною у той час естрад. ритмікою біґ-біту, яка водночас виявилася близькою і до ритмів карпат. муз. фольклору. І. зламав стереотипи заідеологіз., без­нац., без­особової музики, послідовно дотримуючись істор., естет. та етносоц. орієнтирів. Зна­йшовши точку «золотого пере­тину» в архітектоніці естрад. музики і пропустивши крізь неї глибин­ні інтонації свого народу, рідного слова, І. створив універсал. муз. мову, сугестивна сила якої вплинула не лише на роз­виток вітчизн. естрад. вокал.-інструм. жанрів, а й на музику країн колиш. СРСР. І. мав також здібності художника-порт­ретиста, захоплювався фото­графією, кіно­з­йомками, писав вірші, збирав фольклор. Значна кількість пісень І. уві­йшла до зб. «Пісні» (1977; 1983), «Моя пісня» (1988), «Водо­грай» (1989; усі — Київ). В. Громцев та П. Дворський писали пісні на сл. І. Автор музики до ви­став «Прапороносці» за романом Олеся Гончара (1975) та «Мезозойська історія» за повістю Б. Стельмаха (1976; обидві — Львів. укр. драм. театр ім. М. Заньковецької); поліфоніч. Сюїти для камер. оркестру (1978). Працював над оперою «Дарина», що мала стати його диплом. роботою. Завершити задумане, закінчити Консерваторію та аспірантуру в Мед. ін­ституті завадила перед­часна смерть. Загинув за незʼясов. об­ставин у період від 24 квітня до 18 травня 1979 у Брюховиц. лісі побл. Львова. У Львові (1990, 2011) та в Кіцмані (1999) встановлено памʼятники І., у Чернівцях створ. Івасюка В. Чернівецький обласний меморіальний музей і на­звано його імʼям вулицю. І. присвяч. також фестивалі укр. сучас. пісні та популяр. музики «Червона рута» (від 1989), Між­нар. конкурс молодих виконавців укр. естради ім. І. (від 1993) і конкурс юних композиторів «Мандрівний музика» (від 1997).

Літ.: Селезінка В. Дивоквіти Володимира Івасюка // Молодь України. 1971, 11 верес.; Лепша І. Життя і смерть Володимира Івасюка. К., 1994; Лицар української пісні Володимир Івасюк (1949–1979): Бібліогр. покажч. Л., 1999; «Ваш люблячий син і брат»: В. Івасюк у листках // Буковин. журн. 1999. Ч. 1–2; Івасюк Г. Мій брат Володимир Івасюк // Дзвін. 1999. № 3–4; Яремчук Н. Спогади про Володимира Івасюка // Буковин. віче. 2001, 1 груд.; Селезінка В. Від­лу­н­ня його кроків // Золотої нитки не згубіть. Чц., 2001; Мазепа Л. Спогади про Володимира Івасюка // Л. Мазепа. Сторінки музичного минулого Львова. З неопублікованого. Л., 2001; Марусик Т. Молодий, могутній і сучасний. Памʼяті Володимира Івасюка // Дзвін. 2009. № 3–4; Філіпенко І. Володимир Івасюк: перлини духовності України. К., 2011.

В. М. Селезінка

Завантажити статтю