І́ВАХ Онуфрій (25. 06. 1900, с. Під­пилипʼя, нині Борщівського р-ну Тернопільської обл. — 02. 05. 1964, м. Він­ніпеґ, провінція Манітоба, Канада) — поет, пере­кладач. 1909 з родиною емігрував до Канади. На­вчався в Українському ін­ституті імені П. Могили (м. Саскатун, провінція Саскачеван, 1919–25), закінчив філософський факультет Саскачеванського університету (1929). Працював у редакції газети «Український голос» (1932–64), читав лекції з українського письменства в Українському ін­ституті імені П. Могили та Українській греко-православній теологічній семінарії, водночас від 1942 спів­працював у газеті «Новий шлях» та Товаристві української культури й освіти у Він­ніпезі. Дебютував 1917 добіркою віршів в «Українському голосі». Автор збірки ліричних медитацій оптимістичного звуча­н­ня «Бо­йова сурма України» (1931); поеми про Г. Сковороду «Той, кого світ ловив, та не спі­ймав» (1933; 2-е ви­да­н­ня — 1945); повісті про життя українських ім­мі­грантів у Манітобі 20-х років «Голос землі» (1937; 2-е ви­да­н­ня — 1973; в англійському пере­кладі Р. Сервила — «The Call of the Land», Winnipeg, 1986); книги «Цікаві оповіда­н­ня з давньої історії Канади» (1944), поетичної збірки «Український мудрець» (1945; усі — Він­ніпеґ). У його поезії по­єд­нані неокласичні традиції з рисами, властивими ран­ній творчості П. Тичини. Друкував у англомовних часописах стат­ті про видатних діячів української культури. У книзі «Ukraineʼs Call to America» («Зверне­н­ня України до Америки», Детройт, 1947) написав окремий роз­діл про Т. Шевченка, де стверджував, що найбільшими літературними геніями України є неві­домий автор «Слова о полку Ігоревім» і Шевченко, провів паралелі між ними та Дж. Чосером і В. Шек­спіром в англійській літературі. Пере­клав і уклав антологію «Ukrainian Songs and Lyrics» («Українські пісні і ліричні поезії», Він­ніпеґ, 1933), у вступі до якої подав стислий нарис української літератури в контекс­ті світової та охарактеризував українську версифікацію; антологію склали українські народні пісні та вірші 21 поета — Т. Шевченка (за­спів до балади «Причин­на», вірші «Садок вишневий коло хати…», «У гаю, гаю вітру немає…», «Ой одна я, одна…», «Огні горять, музика грає…», «Як умру, то поховайте…», «І небо невмите, і заспані хвилі…»), І. Котляревського, М. Шашкевича, С. Ру­данського, І. Франка, Б. Лепкого та ін. У власному пере­кладі англійською мовою видав також збірку українських народних пісень і пісень літературного походже­н­ня «Спів­аймо ж!» (Він­ніпеґ, 1947). У 1956 пере­клав вірш «Роз­рита могила» (перша англомовна інтер­претація; опубліковано у додатку до англомовного варіанта студії Ю. Бойка «Тарас Шевченко на тлі західноєвропейської літератури», Лондон, 1956). Пере­клади Іванчука цілісні, у них від­чутне виразне баче­н­ня Шевченкових образів, адекватне від­творе­н­ня ритмомелодики оригіналу, але інколи вони сповнені надмірною риторичністю, нотами романтичної но­стальгії, невластивої першотворам; є й змістові неточності. Видав граматику «Ключ до мови» (1943), «Ukrainian Self-Educator for the Beginners» («Самовчитель української мови для початківців», 1946; 2-е ви­да­н­ня — 1953), «Ukrainian Reader with Vocabulary and Notes» («Українська читанка зі словником і примітками», 1960; спільно з П. Юзиком; усі — Він­ніпеґ), де вміщено текс­ти з української класичної і сучасної літератури, зокрема й твори українських письмен­ників Канади. Окремі вірші Іванчука пере­клав В. Кірк­конел і опублікував у антологіях «Canadian Overtones» («Канадські спів­голоси», 1935) та «The Ukrainian Poets, 1189–1962» («Українські поети, 1189–1962», Торонто, 1963; спільно з К. Андрусишиним).