ІВАНО́В Іван Іванович (21. 11. 1918, с. Раменьє, нині Твер. обл., РФ — 18. 04. 1999, Дні­пропетровськ) — фахівець у галузі ракетно-космічної техніки. Доктор технічних наук (1962), член-кореспондент НАНУ (1978). Герой Соц. Праці (1961). Ленін. премія (1964). Державна премія СРСР (1977). Премія ім. М. Янгеля АН УРСР (1985). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (1998). Державні нагороди СРСР. Закін. Казан. авіац. ін­ститут (РФ, 1946). Від 1940 працював у КБ Казан. авіац. заводу під керівництвом В. Глушка, яке згодом пере­ведене у м. Хімки Моск. обл.: нач. кон­структор. групи (1946–48), провід. кон­структор (1948–51); від 1951 — у КБ «Пів­ден­не» (Дні­пропетровськ): організатор і гол. кон­структор КБ-4 (двигунобудува­н­ня) та заст. гол. кон­структора (1958–67), нач. і гол. кон­структор КБ-4 (1967–79), гол. кон­структор із двигунобудува­н­ня і заст. гол. кон­структора (1979–87), ст. н. с.-консультант (1987–91); водночас 1953–72 викладав на каф. теплотехніки Дні­проп. університету; 1991–99 — гол. н. с. Ін­ституту тех. механіки НАНУ (Дні­пропетровськ). Наукові дослідже­н­ня: роз­робле­н­ня рідин. ракет, плазмових та іон­них двигунів і енерго­установок (зокрема ядер.), забезпече­н­ня надійності їх роботи та технологічності; стійкість процесу горі­н­ня палива у камерах згоря­н­ня і газогенераторах, усуне­н­ня в них високочастот. коливань. Брав участь у конструюван­ні двигунів для перших рад. ракет Р-1, -2, -5. Керував створе­н­ням низки рідин. ракет. двигунів, що не мають аналогів у світ. практиці, серед них — рульові для 1-го та 2-го ступеня і маршові для верх­ніх ступ. ракет; для забезпече­н­ня спуску пілотов. косміч. корабля на Місяць і злету з нього. Більшість наук. праць закритого характеру.