ЗА́ЙЧЕНКО Ілля Леонті­йович (24. 02(07. 03). 1896, містечко Омельник, нині село Кременчуц. р-ну Полтав. обл. — 15. 06. 1964, Львів) — ортопед-травматолог. Доктор медичних наук (1938), професор (1949). Учасник 1-ї світової війни. Закін. Київський медичний ін­ститут (1924), де й працював до 1927. У 1927–35 — в Укр. НДІ ортопедії та травматології (нині Ін­ститут патології хребта та су­глобів АМНУ, Харків); 1935–41 — старший науковий спів­робітник Укр. НДІ ортопедії (нині Ін­ститут травматології та ортопедії АМНУ, Київ) і кер. клініки ортопедії, травматології та польової хірургії 2-го Київ. мед. ін­ституту; під час 2-ї світової війни — військ. лікар; 1944–46 — завідувач кафедри військ.-польової хірургії, ортопедії і травматології Одес. мед. ін­ституту та ін­ституту удосконале­н­ня лікарів; 1946–51 — зав. клініки дит. хірургії, ортопедії і травматології, заст. дир. з наукової роботи Ін­ституту охорони материнства і дитинства у м. Мукачеве; за сумісництвом 1946–48 — завідувач кафедри анатомії людини, 1948 — заг. хірургії Ужгород. університету; від 1951 — у Львів. мед. ін­ституті, де 1955 організував і від­тоді очолював каф. ортопедії, травматології та дит. хірургії. Наукові дослідже­н­ня: регенерація травмованих кістк. та хрящ. тканин; структура травматизму, його профілактика у працівників нафтовидобув. і нафтоперероб., с.-г. та деревооб­роб. пром-стей; лікува­н­ня пере­ломів і вивихів хребта, вроджених вивихів стопи, туберкульоз. кокситів, гонітів та спондилітів.