Залізобетон

ЗАЛІЗОБЕТО́Н  — композиційний будівельний матеріал, який одержують у результаті монолітного з’єднання бетону та сталевої арматури. З. має низку цінних властивостей, які не характерні його складовим до з’єднання. Бетон частково захищає метал арматури від корозії та нагрівання, сприймає в цьому композиті стискаючі напруги, арматура чинить опір розтяж. зусиллям. У обох матеріалів досить близькі коефіцієнти температур. ліній. розширення. Арматуру поділяють на робочу (розташ. у нижній частині залізобетон. виробів, що працюють на вигин: плит перекриття, балок, у підошвах фундамент. блоків) і монтажну (створює об’єм. кістяк виробу, фіксує розташування стрижнів робочої арматури, сприяє фіксації та закріпленню заклад. деталей і монтаж. петель). Одним із різновидів З. є напружений З. Унаслідок застосування спец. технол. прийомів у процесі виготовлення матеріалів з напруженого З. арматура знаходиться в бетоні у дещо розтягнутому стані. З., як конструктив. матеріал, отримав поширення у буд-ві завдяки його довговічності, вогнестійкості, стійкості до атмосфер. впливів, опірності динаміч. навантаженням, зокрема й сейсмічним, безпечності при експлуатації. Повсюдні запаси сировини для виробництва заповнювачів і зв’язувал. речовин, необхідних для виготовлення бетону, роблять З. доступним для використання практично в усьому світі. Серед його недоліків — складна утилізація, яка вимагає знач. площ. Технології рекультивації З. нині недостатньо опрацьовані.

З. спричинив революцію в буд-ві, визначив арх-ру епохи та, за прогнозами фахівців, буде зберігати свій пріоритет і надалі. Він з’явився у період бурхливого зростання промисловості, торгівлі та транспорту в 2-й пол. 19 ст., коли виникла необхідність у спорудженні знач. кількості підприємств, доріг, мостів, портів тощо. У цей період вже були досить розвинуті цементна пром-сть і чорна металургія. З. почали застосовувати водночас у різних країнах: Ж.-Л. Ламбо (1850), Ф. Куаньє (1854), Ж. Моньє (1861) у Франції, В. Вілкінсон у Великій Британії (1854), Т. Гіатт у США (1855), К. Вайс у Німеччині (1886). Т. Гіатт і К. Вайс вперше розмістили залізо в розтягнутих зонах перерізів залізобетон. конструкцій, завдяки чому досягли збільшення перекривання прогонів. Ще інтенсивніше З. почали застосовувати після пожежі 1904 у Балтіморі (США), під час якої зруйновано бл. 300 великих споруд, збудованих з відкритими конструкціями із заліза. Відтоді несучі конструкції виготовляли, як правило, з З. Теор. основи розрахунку З. та принципи його конструювання заклали франц. дослідники А. Консідер, Ф. Геннібек, нім. — М. Кьонен, Е. Мьорш, укр. — М. Белелюбський, рос. — А. Лолейт, О. Гвоздєв. Укр. піонерами також були Я. Столяров, Й. Улицький. Згодом в Україні в розвиток теорії розрахунку З. зробили внесок О. Диховичний (співавтор кн. «Железобетонные конструкции», К., 1958, 1959, 1972, її перекладено серб. (Белґрад, 1977) та япон. (Саітама, 1977) мовами), Я. Лівшиць, І. Прокопович, Л. Поляков, М. Торяник, О. Голишев, Ф. Клименко, В. Бачинський та ін. Розробленню та дослідж. нових технологій виробництва З. присвячена діяльність одес. вченого та популяризатора буд. науки О. Лопатто. Нині питання теорії й застосування З. досліджують Держ. НДІ буд. конструкцій, Укр. НДПКІ буд. матеріалів і виробів (обидва — Київ), університети будівництва і архітектури в Києві та Харкові, політех. у Львові та тех. у Полтаві, академії будівництва і архітектури в Дніпропетровську, Донецьку та Одесі, природоохорон. і курорт. будівництва в Сімферополі. Див. також Бетонні й залізобетонні роботи, Збірного залізобетону промисловість.

Завантажити статтю