КРИ́МСЬКО-МУСУЛЬМА́НСЬКИЙ ВИКОНА́ВЧИЙ КОМІТЕ́Т — громадська адміністративна релігійно-світська демократична організація кримських татар. Ско­рочена назва — Мусвиконком. Створено 25 березня 1917 на Всекримському мусульманському зʼ­їзді у Сімферополі за участі близько 1500 пред­­ставників міст і сіл Криму та 500 гостей. Головою К.-м. в. к. і вод­­ночас Таврійським муфтієм обрано Н. Челебієва. До керівництва також уві­йшли Дж. Сейдамет (комісар Вакуфної комісії), А.-С. Айвазов і М. Кипчакський (член бюро мусульманської фракції Державної думи Росії).

К.-м. в. к. став центром кримськотатарського національного руху, оскіль­ки за­ймався не стільки при­значе­н­ням кадіїв та справами мул, скільки виріше­н­ням на­зрілих національних зав­дань. Його створе­н­ня дозво­лило обʼ­єд­нати різні малострук­туровані су­спільні течії у середовищі кримських татар і взяти під контроль пере­дане мусульманами на бла­годійні цілі майно (вакуф): 87 тис. десятин землі та 1,5 тис. будівель і крамниць (завдяки цьому національний рух отримав фінансову базу для своєї діяльності). Влітку 1917 під управлі­н­ням або за допомогою К.-м. в. к. організовано понад 120 комітетів у містах, селах і повітах, партію Міллі-Фірка, молодіжні, жіночі та інші громадські організації (фактично сфор­мовано вертикаль національної влади). Кримські мусульмани брали активну учать і у загальноросійських заходах мусульманських

Спочатку в своїй політиці К.-м. в. к. від­межовувався від сепаратистських про­грам автономізації Криму та проголосив метою створе­н­ня демократичного республіканського ладу на національно-феде­ра­тивних засадах, тому Тимчасовий уряд Росії ви­знав його адміністративним органом із правами виріше­н­ня усіх про­блем роз­витку Криму. Він проводив активну діяльність з управлі­н­ня внутрішньою національною політикою, готував змі­ни в сфері освіти, видавав не­залежні газети («Мил­лет», редактор А.-С. Айвазов; «Голос татар», редактор А. Бо­данінський і Х. Чапчакчи), планував організацію мусульманських військових частин. Проти остан­ніх спочатку ви­ступив Тимчасовий уряд (контр­розвідка Севастополя на­віть ненадовго заарештувала Н. Челебієва за звинуваче­н­ням у шпигунстві), але згодом татарський баталь­йон ви­знано закон­ним революційним під­роз­ділом та посилено за­пасною частиною Кримського кін­ного татарського полку.

Також К.-м. в. к. спо­дівався на під­тримку формуван­ня окремого мусульманського війська в Криму з боку УЦР. Інша його іні­ціатива — пере­дача вакуфного майна чи прибутків з нього селянам-спадкоємцям дарителів чи збирачів майна — викликала незадо­воле­н­ня як частини духовенства, так і Тимчасового уряду, що пла­ну­вав тримати вакуфи під конт­ролем держави. Ці пита­н­ня посилили непоро­зумі­н­ня між російськими і кримськотатарськими демократичними рухами, що мало місце ще до 1917. Біль­шовики повністю не під­три­му­вали політику К.-м. в. к., вважаючи її не революційною, а еволюційною, і на­віть ворожою. Обʼєктивно про­це­си демократизації в Криму бу­ли близькими до тих, що проходили загалом в Україні у той час. Крим­ськотатарський і український національні рухи мали подібні цілі: створе­н­ня державності поза рамками загальної демократичної федерації, яка по­ступово втрачала привабливість на території колишньої Російської імперії, роз­будова повноцін­них державних структур, національного війська тощо.

Вже у липні 1917 К.-м. в. к. по­ставив пита­н­ня про склика­н­ня парламенту та проголоше­н­ня в Криму народної республіки. М. Грушевський від імені УЦР повністю під­тримав державну автономію кримських татар і по­обіцяв під­тримку з боку українських сил. Під егідою К.-м. в. к. 15 жовтня 1917 зʼїзд пред­ставників організацій кримських татар одноголосно поста­новив скликати Курултай, що мав стати вищим органом національної влади, та проголосити автономію (фактично незалежність) Криму. До складу під­готовчої комісії обра­­ні Н. Челебієв, Дж. Сейдамет, А. Озенбашли, С. Хат­тат, А. Бо­данінський. 26 листопада 1917 у ханському палаці в Бахчисараї роз­почав роботу Курултай, до якого пере­йшли усі повноваже­н­ня К.-м. в. к.

За час існува­н­ня він послідовно ставав на бік демократичних революційних пере­творень, ви­ступав проти будь-якої реакційної політики, включаючи власну му­сульманську чи національну. З цього по­гляду зро­зумілими стають ініціативи лідерів К.-м. в. к. стосовно зближе­н­ня з більшовиками восени 1917. Ві­дома також негативна історична і політична оцінка діяльності К.-м. в. к. як буржуазної націоналістичної організації, агентури Ту­реч­чини. Не­зважаючи на це, він є одним із найважливіших елементів національного досвіду державного будівництва кримських татар, що донині окреслює як релігійні, так і загальнодемократичні засади національного державотворе­н­ня.