ЗАДЕРА́ЦЬКИЙ Всеволод Всеволодович (09. 06. 1935, м. Ярославль, РФ) — музико­знавець, музично-громадський діяч, педагог. Син В. Задерацького. Доктор мистецтво­знавства (1985). Заслужений діяч мистецтв РФ (1999). Державна премія РФ (2003). Зарубіж. чл. НСКУ (1968), чл. СК РФ (1962). Закін. істор.-теор. (1958; кл. А. Солтиса, А. Котляревського) та фортепіан. (1959; кл. Т. Маєрського) факультети Львів. консерваторії, аспірантуру при Моск. консерваторії (1965; кер. В. Протопопов). 1958–61 — викладач Львів. спеціаліз. муз. школи, 1961–63 — Новосибір. (РФ), 1968–80 — Київ. (від 1978 — проректор з наукової роботи) консерваторій. Від 1980 — у Моск. консерваторії: декан теор.-композитор. ф-ту, від 1987 — професор кафедри композиції. Ви­вчає про­блеми симфонізму, поліфонії, лексики у музиці 20 ст.; творчість В. Бібика, П. Гіндеміта, Л. Дичко, В. П. Задерацького, Ю. Іщенка, І. Карабиця, Л. Колодуба, Г. Ляшенка, В. Сильвестрова, М. Скорика, Є. Станковича, Д. Шостаковича, А. Штогаренка. 1980–86 — голова Комісії музико­знавства і критики СК СРСР, від 1990 — за­ступник голови СК РФ. У період роботи в Україні активно ви­ступав як критик і муз. публіцист. У Росії в 1980–90-х рр. — один з дир. проекту ЮНЕСКО «Всесвітня історія музики — музика в житті людини», 1982–91 — худож. екс­перт від СРСР з організації фестивалів, присвяч. творчості Д. Шостаковича й С. Прокофʼєва. 1991 започаткував у Росії практику пере­сув. муз. академій (упродовж 17 р. у 50-ти містах Росії засн. муз. академії). Популяризує в Росії творчість І. Карабиця, В. Сильвестрова, М. Скорика, Є. Станковича та ін. Серед учнів — Л. Кияновська, В. Москаленко.