Запозичення

Визначення і загальна характеристика

ЗАПОЗИ́ЧЕННЯ — звук, морфема, слово або його окреме значе­н­ня, фразеологізм, синтаксична кон­струкція, пере­несені з однієї мови в іншу, а також сам процес подібного пере­несе­н­ня. Найчастішими є З. окремих слів, напр.: глас (голос) зі старословʼян. (давньоболгар.) мови, директор — з лат., хлопець — з польс., майстер — з німецької. Рідшим є З. звуків, морфем (словотвірних), фразеологізмів або синтакс. кон­струкцій. Звуки й морфеми з ін. мов входять в українську через З. слів. Таким було З. українською мовою звуків [ґ] і [ф] (ґрунт, ґанок, фабрика, сфера), які уві­йшли у складі запозич. лексики; пізніше виникали вторин­но на місці ін. звуків, зокрема це стосується [ґ], яке могло виникати внаслідок вторин. одзвінче­н­ня [к]: укр. ґніт, ґава, ґрати — польс. knot, kawka, krata. Це стосується і запозич. морфем, які можна використовувати для творе­н­ня нових форм слів від влас. питомих коренів (основ). Так, унаслідок виділе­н­ня морфеми -енція у словах на зразок аудієнція, екс­целенція виникло укр. поведенція (ірон.) — поведінка. З. можуть здійснювати без­посередньо (напр., з тюрк. мов — козак, товар) або за посередництвом ін. мов. Так, частина грец. лексич. З. при­йшла до української мови без­посередньо з грецької (ікона), частина — за посередництвом лат. та ін. європ. мов (бібліотека, театр). Це стосується і З. на ін. мовних рівнях. За посередництвом польської в укр. мову уві­йшов суфікс -унок, першоджерелом якого є нім. суфікс -ung. Спочатку нім. -ung через стадію -unk дало польс. -unek (wizerunek «візерунок», opatrunek «пере­вʼязка», posterunek «пост», pocałunek «поцілунок»), яке в укр. мові шляхом закономір. фонет. заміни польс. суфіксального -е- українським -о- дало укр. суфікс -унок: (по)цілунок, візерунок, малюнок. Укр. фразеологізм «Як ся маєш?» при­йшов до української мови за посередництвом польс. (Jak się masz?) і чес. (Jak se máš?), які, у свою чергу, могли його запозичити з мови словʼян Пан­нонії (Kаkо sę іmаšі?), де як словʼян. калька від­повід­ного лат. звороту Quomodo te habes? (буквально «Як тебе маєш?») цей фразеологізм утворено. Без­посереднє З. (не калькува­н­ня) синтакс. кон­струкцій можливе лише з близькоспорідн. мов. Так, поширене ужива­н­ня за­ймен­ника котрий у від­носних кон­струкціях можна пояснювати впливом польс. або рос. мов (польс. człowiek, który przyszedł і рос. человек, который пришел), оскільки в українській котрий вживають пере­важно у функції питал. за­ймен­ника, що стосується місця (порядкового числа) у низці певних осіб, предметів, явищ. З. від­бувається усним і писем. шляхами. З часом форма запозиченого слова, морфеми, звука при­стосовується до системи мови, яка їх запозичила. Характерним для недавніх З. є збереже­н­ня ними невід­мінюваності (какао, колібрі, кенгуру, какаду) або не­звич. сполуче­н­ня звуків (ркацителі). Поширеним при З., особливо з від­даленої мови, коли неминучим стає посередництво ін. мов, є помилкове від­би­т­тя вихід. форми, що закріплюється у мові, яка її запозичила: зеніт помилково замість замт (яке було в араб. мові), апартеїд (через сприйня­т­тя його як англ. слова) замість апартгейд (як в африкаанс, звідки воно походить). Крім пере­важно поширених прямих З., до яких належать наведені вище, є ще й зворотні З., коли слово у ви­гляді запозиченого повертається видо­зміненим з мови, яка його запозичила. Так, укр. діалектне дараба «пліт із сплавленого лісу» походить від угор. darab «шмат, кусок, грудка, штука», яке, в свою чергу, походить від словʼян. дробь «дріб», тобто джерелом його могло бути й від­повід­не староукр. слово. Серед З. роз­різняють варваризми, вкрапле­н­ня, екзотизми, запозичені слова, інтернаціоналізми, іншомовні слова, кальку. Джерелом запозичень в ін. мови є й сама українська мова (див. Українізми).

Літ.: Шелудько Д. Німецькі елементи в українській мові // Зб. комісії для дослідж. історії української мови. К., 1931. Т. 1; Булаховський Л. А. Нариси з загального мово­знавства. К., 1955; Ковалів П. Роль запозичень і методологічні засоби їх дослідже­н­ня // Зап. НТШ. Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1963. Т. 177; Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія. К., 1973; Москаленко А. А. Неологізми з першим компонентом СУПЕР-, УЛЬТРА-, ГІПЕР-, МІКРО-, МІНІ- в українській та російських мовах // УМЛШ. 1975. № 7; Ткаченко О. Б. З питань історичної фразеології словʼянських мов // Slavia orientalis. 1978. № 2; Вайнрайх У. Языковые контакты / Пер. с англ. К., 1979; Лотте Д. С. Во­просы заимствования и упорядочения иноязычных терминов и терминоэлементов. Москва, 1982; Мороховський О. М. Деякі пита­н­ня теорії запозичень // Мово­знавство. 1984. № 1; Муромцева О. Г. Роз­виток лексики української літературної мови в другій половині ХІХ — на поч. ХХ ст. Х., 1985; Мазурик Д. В. Ін­новаційні процеси в лексиці сучасної української літературної мови (90-і роки ХХ ст.). Л., 2002.

О. Б. Ткаченко

Завантажити статтю