ЗАРЗА́Р Валентин Анані­йович (28. 02. 1899, м. Кілія, нині Одес. обл. — 05. 09. 1933, похов. у Москві) — один із організаторів радянської авіації, право­знавець. Брав участь у воєн. діях 1918–20 у складі Червоної армії. Після їх заверше­н­ня — командир армій. корпусу. Водночас навч. у Моск. університеті та Вищій артилер. школі в Москві. Спів­засн. Товариства сприян­ню обороні, авіац. і хім. буд-ву та Товариства друзів повітр. флоту. Згодом — гол. ін­спектор Цивіл. авіації СРСР, чл. Уряд. комісії з далеких пере­льотів. Від 1930 — чл. Президії Держплану СРСР, здійснював на­гляд за авіац. пром-стю. Редагував ж. «Самолет» і «Советское воздушное право», очолював від­діл науки та техніки г. «Известия». Ініціював створе­н­ня спец. навч. закладів для під­готовки спеціалістів цивіл. авіації. Учасник най­складніших пере­льотів на перших рад. літаках у недосліджених місцях Сибіру, один із організаторів (1928) пошуків і порятунку екс­педиції У. Нобіле на дирижаблі «Італія». 1929 керував Транс­європ. пере­льотом на літаку АНТ-9 «Крила Рад» (1-й пілот — М. Громов) за маршрутом Москва–Берлін–Париж–Рим–Марсель–Лондон–Варшава–Москва. З. — один із фундаторів рад. повітр. права. Загинув у авіац. ката­строфі побл. ст. Лопасня під Москвою разом з нач. Гол. упр. авіац. промисловості Наркомваж­прому СРСР П. Барановим, нач. Гол. упр. цивіл. повітр. флоту А. Ґольцманом і нач. Фільов. авіац. заводу С. Горбуновим. Після цієї ката­строфи Політбюро ЦК ВКП(б) за особи­стою на­становою Й. Сталіна ухвалило спец. ріше­н­ня, за яким заборонялося відп. працівникам без крайньої необхідності користуватися літаками.