Земельна власність

ЗЕМЕ́ЛЬНА ВЛА́СНІСТЬ На укр. теренах у часи Київ. Русі велика З. в. зосереджувалася гол. чином у руках князів і бояр. Процес накопиче­н­ня земель від­бувався пере­важно шляхом загарба­н­ня їх у селян-общин­ників (смердів), а також унаслідок освоє­н­ня пустирищ. Велику З. в. мали також монастирі, насамперед завдяки пожалува­н­ням і дарува­н­ням (особливо за заповітом). Монголо-татар. поневоле­н­ня Київ. Русі дещо призупинило процес формува­н­ня великої З. в., оскільки верховна влада пере­йшла до ханів і їхніх намісників (баскаків), які контролювали князів і бояр. Більшість руського насел. (окрім духовенства) мусила сплачувати ханові й татар. знаті данину (зокрема поплужне — подать від плуга), а також виконувати обтяжливі повин­ності. Після занепаду Золотої Орди і зміцне­н­ня сусідніх держав велика З. в. на укр. тер. протягом 14 — серед. 17 ст. зосереджувалася у можно­владців Литви та Польщі (після 1569 — Речі Посполитої), а також Угорщини й Молдови. 1590 польс. сейм узаконив право короля жалувати шляхті укр. землі, села, містечка і міста в довічну власність. На­прикінці 1647 лише на Над­дні­прян. Україні в шляхти та монастирів налічувалося бл. 1400 маєтків. У ході Визв. війни під проводом Б. Хмельницького та в на­ступні 20 р. сталися істотні зруше­н­ня та пере­розподіл З. в. Латифундії польс. магнатів, замож. шляхти й катол. монастирів юридично й фактично пере­йшли в під­порядкува­н­ня геть­ман. уряду. З пред­ставників верхівки козацтва, дрібних православ. шляхтичів і духовенства утворилася нова генерація місц. панства. Багато угідь на правах землеволоді­н­ня та землекористува­н­ня захопили посполиті й рядові козаки. Утворився великий держ. земел. фонд (до нього уві­йшли, серед ін., вільні військ. маєтності, рангові маєтності, слободи). На Пд. України, де були наявні великі масиви незайнятої тер., тривалий час не існувало кріпацтва та панщини. У Закарпат­ті в 17–18 ст. по­стали великі латифундії (домінії) угор. магнатів. Після скасува­н­ня в зх.-укр. регіонах кріпос. права, З. в. окремих панів, Церкви та держави складала 40 % усіх земель. У Рос. імперії маніфестом імператриці Катерини ІІ від 28 червня 1782 на­дано право власності на надра землі власникам усіх маєтків, указом від 22 вересня 1782 під­тверджено виключне право поміщиків на викори­ста­н­ня лісів, що росли на їхніх землях. Організац.-правова основа для роз­витку повномас­штаб. приват. власності на землю там виникла внаслідок селян. реформи 1861. Якщо до неї право на володі­н­ня землею мали пере­важно дворяни (див. Дворянство), то впродовж 2-ї пол. 19 — поч. 20 ст. його могли отримати вже і селяни. 1862–1914 площа земель, що пере­бувала у власності селян, збільшилася в 10 разів, у дворян — скоротилася вдвічі. Після польс. пов­ста­н­ня 1863–64 уряд заборонив полякам купувати землю на Прав­обереж. Україні (заборона поширювалась і на євреїв). Приватизації селян. наділів сприяла Столипін. аграрна реформа. Указом імператора Миколи II від 9 листопада 1906 селянам на­дано право на закріпле­н­ня за собою в особисту власність належної їм частини землі. 14 червня 1910 3-я Держ. дума Рос. імперії ухвалила закон «Об изменении и дополнении некоторых по­становлений о крестьянском земле­владении», яким ви­знала наділ. землі селян в общинах, що не проводили пере­розподілу, спадковими, з правом особистої власності. Принцип. значе­н­ня для приватизації наділ. землі мав закон «О землеустройстве» від 29 травня 1911. Згідно з ним земле­впорядні комісії отримали право виділяти селянам належну кожному з них частину общин. землі в приватну власність без до­зволу на це общини. За роки Столипін. аграр. реформи на засадах приват. З. в. створ. 982 тис. хуторів та від­рубів.

Рев. пере­творе­н­ня 1917 в Україні знач. мірою стосувалися саме змін у системі існуючих форм З. в. Партії соціаліст. спрямува­н­ня, що складали організац. основу УЦР, ви­значили напрями земел. реформ УНР. Після приходу до влади геть­мана П. Скоропадського приватну власність на землю оголошено «фундаментом культури і цивілізації». На­прикінці 1918 від­новлено УНР, найвищим органом держ. влади стала Директорія, яка скасувала законодавчі акти Геть­манату, а натомість ухвалила власні, зокрема «Про наділе­н­ня землею малоземельних та без­земельних», «Про додаткове наділе­н­ня землею козаків Української народної республіканської армії» (січень 1919). Згідно з ними приватну власність на землю знову ліквідовано. Від­тепер земля мала надаватися в по­двірне користува­н­ня всім, хто її обробляв, незалежно від статі, віро­сповіда­н­ня, національності. Однак хліборобам, які не хотіли воювати «за землю і волю», наділи не виділяли. Козакам війська Директорії, крім «трудової норми», додатково надавали 2 десятини. На укр. землях, під­влад. більшовикам, приватна власність на землю юридично скасована Декретом про землю 1917 (див. Декрети радянської влади), хоча фактично, не­зважаючи на соціалізацію та націоналізацію, вона продовжувала існувати у ви­гляді індивід. селян. господарства (до поч. колективізації). Право роз­поряджатися землею обмежували земел. громади. До­зволено орендувати землю та за­стосовувати на­йману працю. Приватну форму власності на землю де-факто замінювало громад. (по­двірне, хутірське, посмужне), а також колективне землекористува­н­ня. В УСР­Р–УРСР регулюва­н­ня аграр. від­носин від­бувалося на організац.-правових засадах Закону УСРР «Про землю» (1920), а також Земел. кодексу 1922 (див. Земельні кодекси) й ін. законодав. актів. Унаслідок суціл. колективізації від­булося усу­спільне­н­ня (одержавле­н­ня) селян. землі, що пере­бувала в по­двір. землекористуван­ні. Колгоспно-радгоспна система, яка функціонувала на засадах держ. власності на землю, про­існувала на укр. землях до проголоше­н­ня держ. суверенітету України. Реорганізація цієї системи роз­почалася з набу­т­тям чин­ності 1992 Законів України «Про форму власності на землю» та «Про колективне сільськогосподарське під­приємство», а також Земел. кодексу України. Формува­н­ня земел. приват. власності започаткував Указ Президента України «Про невід­кладні заходи щодо при­скоре­н­ня реформува­н­ня аграрного сектору економіки» (1999).

Завантажити статтю