Земля

ЗЕМЛЯ́ Найчастіше термін «З.» використовують на по­значе­н­ня природ. ресурсу, що є обʼєктом земел. від­носин. З. — природ. компонент, який не від­окремлений від ін. ресурсів, не вилучений з довкі­л­ля, а органічно з ним повʼяз., взаємодіє з водою, повітрям, рослин. і тварин. світом, ін. природ. ресурсами. З. є осн. засобом виробництва у ліс. та с. господарствах. Її вартість ви­значають за спец. методикою. Природні властивості З. стабільні, на від­міну від речей (майна) вона не може ні зменшуватися, ні збільшуватися. Одна з її найважливіших ознак — абсолютна нерухомість, оскільки З. не може бути пере­несена в ін. місце. Цей природ. обʼєкт становить єдине місце жит­тєдіяльності людей та середовище знаходже­н­ня всіх живих організмів і є частиною екосистеми. У процесі взаємодії із З. су­спільство використовує необхідні для забезпече­н­ня своєї жит­тєдіяльності різноманітні природні речовини й фактори. Кожен індивід, як і вся світ. спільнота, тільки тоді може продовжити своє існува­н­ня, коли його оточуватиме сприятл. природне довкі­л­ля. З. не лише склад. природ. обʼєкт, вона виконує низку ін. функцій (політ., екон., соц., екол.). Окремі сфери сусп. від­носин, повʼяз. із З., становлять юрид. аспект її ви­вче­н­ня та дослідж., оскільки врегульов. приписами різних галузей права: держ., адм., фінанс., аграр., екол. та ін. Специфіка сусп. від­носин зумовлена особливостями З., стосовно якої вони склалися. З. обмежена в просторі, її площа чітко фіксована і не може бути збільшена людьми залежно від їхніх потреб. Стійка природна неоднорідність З. зумовлює диференціацію її правового режиму залежно від категорійності та ін. особливостей. Найістотніші властивості З. як природ. обʼєкта і як обʼєкта правового регулюва­н­ня забезпечують земел. правові норми. Від­носини у сфері володі­н­ня, користува­н­ня та охорони З. регулюють земел.-правові норми, правовою формою яких є Земел. кодекс України (див. Земельні кодекси). З. як обʼєкт правової регламентації законодав. шляхом виділена з числа ін. природ. обʼєктів з урахува­н­ням її ролі та функцій. Кон­ституція України 1996 ви­значила З. осн. нац. багатством, що пере­буває під особл. охороною держави.

У деяких країнах (Австрія, Німеч­чина та ін.) терміном «З.» по­значають субʼєкти федератив. устрою, в істор. науці — тер., без­посередньо залучену до сфери жит­тєдіяльності тієї чи ін. людської спільноти (племені, союзу племен), що ототожнюють із нею; адм.-територ. або держ. одиниці. Стосовно давніх укр. тер. цей термін (з уточне­н­ням — скіф. З.) вперше викори­став Геродот. У Київ. Русі його вживали на по­значе­н­ня всієї держави (спочатку лише щодо Серед. Над­дні­прянщини, згодом — стосовно всієї тер.); місц. племін. утворень (напр., древлян. З.); земель-князівств (із введе­н­ням такого поділу дослідники повʼязують заверше­н­ня процесу політ. консолідації сх.-словʼян. племен навколо Києва). Від 11 ст. землі-князівства Київ. Русі почали поділяти на волості, процес дробле­н­ня тривав до поч. 13 ст. Існуюча адм.-територ. організація виявилася досить стійкою — навіть у роки під­владності укр. теренів Речі Посполитій поділ їх на воєводства не витіснив старого земел. поділу, зокрема Холмщина так і залишилася із титулом З. (у складі Руського воєводства), 1590 частину королівщин виділено в окрему категорію З. Однак з часом цей термін втратив звʼязок із тим чи ін. реал. територ.-соц. утворе­н­ням. Спробу від­родити адм.-територ. поділ на З. зроблено в часи Визв. змагань 1917–21. В основу за­пропонованого УЦР проекту нового ра­йонува­н­ня тер. УНР покладено ідею М. Грушевського про З. як традиц. для України форму су­спільно-територ. організації. Загалом було заплановано виділити 30 З., назви деяких з них прямо виведені із назв часів Київ. Русі — Древлян. З., Болохів. З., Порос­ся, Сіверщина, збережені й істор. назви — Волинь, Поді­л­ля, Брацлавщина, Запорож­жя тощо. Закон про адм.-територ. поділ УНР ухвалений 2 березня 1918 і закріплений у Кон­ституції УНР, прийнятій 29 квітня 1918, але оскільки день прийня­т­тя Кон­ституції виявився остан­нім днем існува­н­ня УЦР, новий адм.-територ. поділ так і не був за­проваджений. У сучас. дис­кусіях з приводу реформува­н­ня адм.-територ. поділу України висунуто пропозицію щодо ліквідації обл. поділу і введе­н­ня земельного.

Завантажити статтю