ЗЕМʼЯ́ТЧЕНСЬКИЙ Петро Андрі­йович (Земятченский Пётр Андреевич; 14(26). 11. 1856, с. Липовки Моршан. пов. Тамбов. губ., Росія — 27. 02. 1942, Ленін­град, нині С.-Петербург) — російський геолог, мінералог, ґрунто­знавець. Член-кореспондент АН СРСР (1928). Закін. С.-Петербур. університет (1882), де й працював: від 1897 — проф., 1898–26 — завідувач кафедри мінералогії та кри­стало­графії, 1930–34 — завідувач кафедри ґрунто­знавства (засн.). 1889 захистив магістер. дис. «Железные руды центральной части Европейской Рос­сии», 1896 — доктор. дис. «Каолинитовые отложения Южной Рос­сии». Викладав також у Ін­ституті цивіл. інженерів (очолював каф. мінералогії), Технол. ін­ституті, Жін. пед. ін­ституті, на Фребелів. пед. курсах. Організатор (1919) і перший дир. (до 1927) Дослід. керам. ін­ституту, засн. ґрунт. лаб. Н.-д. шлях. бюро при Центр. упр. місц. транс­порту (1925), один із фундаторів Ґрунт. ін­ституту АН СРСР (1926; керував у ньому до пере­веде­н­ня в Москву мінералог. лаб.). Учень В. Докучаєва, спів­працював з В. Вернадським і Д. Менделєєвим. Осн. праці з мінералогії, петро­графії, кри­стало­графії, ґрунто­знавства. Засн. нової галузі мінералогії — глино­знавства; спів­засн. ґрунто­знавства як додатка до інж. геології (шлях. й інж.-буд. справи). Ви­вчав ґрунти Полтав. губ., ку­стар. гончар. промисел України та природні ресурси для його роз­витку, ґрунт.-геол. умови Старобіл. пов. Харків. губ., мінерал. ресурси Криму. За цикл праць «Этюды по кри­стал­логенезису» (1909–14) З. 1914 присуджено премію ім. М. Ахматова С.-Петербур. АН.