Збараж

ЗБА́РАЖ – місто Тернопільської області, райцентр. Знаходиться серед гір Медобори на обох берегах р. Гнізна (притока Серету, бас. Дністра), за 22 км від Тернополя. Пл. 7,1 км². Насел. 13 053 особи (2001, складає 94,9 % до 1989), переважно українці. Залізнична станція на лінії Тернопіль–Шепетівка. Побл. проходить автомагістраль Одеса–Брест. За однією з версій назва міста походить від слова «збір» — тут руські князі збирали воїнів, ідучи на рать (автор «Повісті минулих літ» називав його Збираж), за ін. — від праслов’ян. слів «бара» (болото, заболочена місцевість) або «брать» (місце борців). Вперше згадується під 1211 у Галицько-Волин. літописі. Від 14 ст. — під владою Польщі. Від серед. 15 ст. власники З. — предки укр. князів. роду Несвізьких із Волині, які називали себе князями Збаразькими. 1589 у місті налічувалося 284 будинки, проживало 1420 осіб. Наприкінці 16 — на поч. 17 ст. на горі, на лівому березі Гнізни, збудовано замок. 1474 і 1598 місто відбивало напади татар. Від 1636 належало Я. Вишневецькому. Під час Визв. війни під проводом Б. Хмельницького 1648, 1649, 1651 і 1655 місто і фортецю штурмували козац. загони. У боях під З. 1649 загинув корсун. наказ. полковник С. Мрозовицький (Нестор Морозенко), був тяжко поранений І. Богун. Врятувало обложених наближення польс. війська на чолі з королем Яном ІІ Казимиром (див. Зборів). 1707 тут побував Петро І. Після 1-го поділу Польщі 1772 місто увійшло до складу Австрії (від 1869 — Австро-Угорщина). 1797 цісар Франц ІІ підтвердив герб міста. 1810–15 З. згідно з Шенбрун. трактатом — у межах кордонів Росії. Від 1867 — повіт. центр. У 2-й пол. 19 ст. тут було 1615 будинків, проживало 7048 (1912 — 8394) осіб. На поч. 20 ст. діяли цегел., ливар., пивовар., 2 лікеро-горілчані заводи; 2 парові та 2 водяні млини, миловарня, золотил. майстерня, друкарня. 1906 від Тернополя до З. прокладено залізницю. 1920–39 — у межах кордонів Польщі, від 1939 — УРСР. Від 22 червня 1941 до березня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. До серед. 1950-х рр. діяло підпілля ОУН–УПА. 1973 З. оголошено містом-заповідником, 1994 Збараз. замок — істор.-архіт. заповідником (див. «Замки Тернопілля» Національний заповідник). Гол. підприємства: завод продтоварів, ТОВи «Збаражцукор», «Інтер», ЗАТ «Хлібозавод», ВАТ «Квантор», СП «Тарний комбінат». У З. — 3 заг.-осв. школи, школа-інтернат, ПТУ, 4 дитсадки; муз. школа, 2 б-ки; лікарня; ДЮСШ; відділ. 6-ти банків. Виходить г. «Народне слово». На тер. З. виявлено мезоліт. стоянку (8 тис. р. до н. е.), поселення трипіл., черняхів., Лука-Райковец. культур, могильник 8–9 ст. Пам’ятки архітектури: синагога (1537), Спасо-Преображен. церква (1600, збудована на місці монастиря св. Онуфрія, нині — парафіял. церква с. Залужжя), костел і монастир отців бернардинців (1627), Успен. (1755) та Воскресен. (1764) церкви. У 1990-х рр. споруджено церкву апостолів Петра і Павла, у 2000-х рр. — Покрови Пресвятої Богородиці. Реліг. громади: 2 — УПЦ КП, УГКЦ, РКЦ, євангелістів християн-баптистів, свідків Єгови, адвентистів сьомого дня. Серед видат. уродженців — хірург-онколог, дійс. чл. НТШ Б. Білинський, фахівець у галузі залізнич. будівництва К. Зіпсер, економіст Г. Прощарук; польс. літературознавець, політ. діяч В. Фельдман, громад. діяч А. Батюк, польс. громад.-політ. діячі брати І. Дашинський та Ф. Дашинський, літературознавець, громад.-культур. діяч В. Жила; діяч ОУН–УПА Д. Клячківський; реліг. діячі Г. Кінах та І. Прашко; художниця О. Куца-Ковалишин; актор, співак, режисер Я. Стадник, скрипаль, диригент, композитор Р.-В. Бородієвич; тенісист, спорт. діяч Р. Ракочий. Встановлено пам’ятники Б. Хмельницькому, І. Франку, погруддя Д. Клячківського, пам’ятний знак А. Міцкевичу, мемор. комплекс рад. воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни, мемор. дошки на честь виступу І. Франка 1895 на вічі та його перебування в місті, полковнику Нестору Морозенку, до 125-річчя «Просвіти», фундаторам Укр. нар. дому І. та В. Телев’якам, на честь перебування в місті С. Петлюри.