Звенигород Галицький

ЗВЕНИ́ГОРОД ГА́ЛИЦЬКИЙ — давньоруське місто. Знаходилося на березі р. Білка (тер. сучас. с. Звенигород Пустомитів. р-ну Львів. обл.) і було одним із найбільших центрів Пд.-Зх. Русі. В літописах вперше зга­дане під 1087 як столиця уділ. князівства. 1144 центр пере­міщено в Галич давній, а З. Г. став звичайним містом Галиц. князівства. Мало роз­винуті торгівлю, залізоробне й залізооб­робне виробництва, чинбарне, гончарне і косторізне ремесла. Збереглися укріпле­н­ня, що оточують пл. 12 га (дитинець пл. 1 га і посад). У кількох місцях зафіксов. могильники, пере­важно ґрунтові. Побл. житл. частини, в ур­очищі Пʼятницьке, знаходилась торг. площа з деревʼяною церквою Параскеви-Пʼятниці. У різних частинах міста виявлено житл.-госп. споруди, у центрі — фундаменти монументал. будівель палацу (складався з чотирьох приміщень) і прямокут. трьохнеф. чотирьохстовп. з трьома апсидами церкви. У шарах торфу роз­копано рештки деревʼяних будівель, зна­йдено фрагменти берестяних грамот, взу­т­тя. Місто, захищене двома рукавами р. Білка, болотами й деревʼяно-земляними укріпле­н­нями, тривалий час вважали не­при­ступним, зокрема 1237 його не зміг захопити Данило Галицький. Однак 1241 З. Г. зруйнували монголо-татари.

Завантажити статтю