Звукове випромінювання

Визначення і загальна характеристика

ЗВУКОВЕ́ ВИ­ПРОМІ́НЮВА­Н­НЯ — коливальний рух частинок пружного середовища, що поширюється у ви­гляді хвиль. Звук характеризується частотою коливань, тобто кількістю повних коливань за одиницю часу. Одне колива­н­ня за 1 сек. становить одиницю частоти — 1 Гц. Фіз. параметрами звук. хвиль є інтенсивність, спектр і часові характеристики. У біол. аспекті звук є специф. по­дразником слухового аналізатора людини і тварин. Діапазон звук. хвиль, що спри­ймає вухо людини, за­ймає проміжок частот від 16 Гц до 20 кГц. Нижче ніж 16 Гц — поле інфра­звук. хвиль, а вище 20 кГц — ультра­звукових. Багато тварин використовують у слуховому спілкуван­ні звук. колива­н­ня з частотою, яка значно пере­вищує 20 кГц. Напр., собаки здатні чути звуки частотою до 4,4 × 104 Гц, щурі — до 7,2 × 104 Гц, кажани — до 11,5 × 104 Гц. У природі джерелами ультра­звуку можуть бути землетруси, виверже­н­ня вулканів тощо. Ультра­звук техноген. походже­н­ня виникає при роботі ракет. двигунів, деяких типів механізмів. Ви­промінюва­н­ня ультра­звук. діапазону справляє на біол. системи комплекс. вплив — тепловий, мех., хім., електрофізіологічний. Роз­різняють два осн. види звук. сигналів як по­дразників слух. аналізатора: тони (звук. колива­н­ня по­стій. частоти або частоти, яка строго змінюється; у природі чисті тони бувають рідко) і шуми (хаотичне по­єд­на­н­ня різних за силою і частотою звуків). Шум має певну частоту, або спектр (виражається у Гц), та інтенсивність (вимірюється у децибелах — дБ). При частоті інфра­звук. шумів, нижчій ніж 20 Гц, виникають помітні поруше­н­ня жит­тєдіяльності організмів. Давно ві­дома біол. дія звук. коливань інфра­звук. діапазону, що су­проводжують деякі природні явища, — це від­чу­т­тя психол. дис­комфорту, роз­виток без­причин­ного від­чу­т­тя страху, виникне­н­ня паніки серед тварин напередодні виверже­н­ня вулканів, при землетрусах, перед штормами. Подібну реакцію у тварин спричиняють звуки важких вертольотів, машин, пресів та ін. механізмів, робота яких су­проводжується шумом, до спектра якого входять інфра­звук. частоти. Шум є одним із найпоширеніших не­сприятливих фіз. факторів середовища, що набувають соц.-гігієн. значе­н­ня у звʼязку з урбанізацією, а також механізацією та автоматизацією технол. процесів, роз­витком дизелебудува­н­ня, ре­актив. авіації, транс­порту. По­стійний шум середовища коливається в межах 35–60 дБ. Фізіологічно допустимі норми шуму 45 дБ уночі і 60 дБ удень. Звук від транс­порту, багаторазово від­биваючись від стін будівель, досягає рівня бл. 80–82 дБ. Якщо рівень шуму становить 70–80 дБ, людина починає від­чувати втому, а коли пере­вищує межу 120–140 дБ, людині за­грожує травма з незворотним ураже­н­ням органів слуху. Високе шумове навантаже­н­ня у містах призводить до зро­ста­н­ня захворюваності на серцево-судин­ні, нервові та ін. хвороби. Високу здатність затримувати і по­глинати значну частину звук. енергії, зокрема звуки високої частоти, мають рослини. ВООЗ роз­робила про­граму зниже­н­ня шуму в містах, а також зарахувала деякі види фіз. за­брудне­н­ня середовища (шумове, електромагнітне ви­промінюва­н­ня та ін.) до найважливіших екол. про­блем сучасності.

О. М. Міхеєв, Ю. В. Шиліна

Завантажити статтю