Знання суспільство

ЗНА­Н­НЯ́ СУ­СПІ́ЛЬСТВО Термін «З. с.», який став популяр. завдяки працям П. Дракера, описує нову парадигму сусп. устрою або вірогід. істор. тип су­спільства (різновид інформаційного су­спільства), що по­стало в результаті інформ. революції на­прикінці 20 ст. Він повʼязаний зі зміною природи і функцій наук. зна­н­ня (за концепцією Ж.-Ф. Льотара), зміною умов виробництва, пере­робле­н­ня, упр., роз­поділу зна­н­ня (інформації) — від наук. теорій і методологій до особистого повсякден. зна­н­ня й технізов. комплексів даних. У соц. та екон. вимірах характерними стають сут­тєве під­вище­н­ня ролі інформації, зна­н­ня та інформ. технологій в упр. і зміні якості життя су­спільства, викори­ста­н­ня зна­н­ня та інформації як ви­значал. вироб. сили. Від­повід­но зро­стає кількість соц.-профес. груп, зайнятих виробництвом та роз­по­всюдже­н­ням зна­н­ня, інформ. продуктів і послуг, а також соц. груп, залучених до за­стосува­н­ня інформ. технологій у соц. комунікаціях. Осн. ознака З. с. — входже­н­ня у глобал. інформ. про­стір, яке посилює ефективність інформ. взаємодій між людьми, забезпечує до­ступ до світ. інформ. ресурсів та задовольняє потребу в інформ. продуктах і послугах. У наук. дебатах 1960-х рр. щодо індустріального су­спільства сформульовано пита­н­ня про можливий парадигмал. зсув до концепції су­спільства, засн. на знан­ні. Вже тоді деякі автори перед­бачали пере­творе­н­ня зна­н­ня у фактор, здатний потіснити працю і капітал як рушійні сили подальшого капіталіст. роз­витку. Ідеї З. с. пред­ставлені у роз­горнутих концепціях інформ. су­спільства М. Кастельса та Д. Белла (до концепції Д. Белла майже у повному обсязі включена роз­роблена ним на­прикінці 1960-х — на поч. 1970-х рр. теорія постіндустр. су­спільства). Числен­ні дослідники кін. 20 — поч. 21 ст. описують сучас. стан постіндустр. су­спільств як пере­хід (транс­формацію) до З. с. або інформ. су­спільства. М. Севедж концептуалізував З. с. як третю хвилю в соціоекон. роз­витку людства. Перша хвиля — епоха землеробства (добробут су­спільства ґрунтувався на власності на землю), друга — індустр. епоха (на власності на капітал, пром. під­приємства). В епоху зна­н­ня добробут стає продуктом власності на зна­н­ня та здатності використовувати його для створе­н­ня й удосконале­н­ня товарів і послуг. Згідно з Г. Шпін­нером, із роз­витком су­спільств поруч з госп. та правовими порядками утворюються порядки зна­н­ня як сукупність когнітив. епох і пі­знавал. форм, новий порядок зна­н­ня (з автоном. областями його регулюва­н­ня) є організуючим принципом сучас. інформ. епохи. В ін­ституц. вимірі цивілізац. пере­хід до З. с. означає процес встановле­н­ня нових правил і практик соц. взаємодій, орієнтов. на участь су­спільства в глобал. інформ. просторі, конкурентне виробництво та за­стосува­н­ня ресурсів зна­н­ня. Встановле­н­ня таких правил на рівні екон. системи означає роз­виток економіки, засн. на ресурсах зна­н­ня, на рівні під­приємств — роз­виток менеджменту зна­н­ня, на рівні політики — роз­виток політики, орієнтов. на зна­н­ня. Роз­виток науки й освіти роз­глядають як інвестицію капіталу в нац. та світ. сусп. про­грес. Роз­витку З. с. сприяють процеси глобалізації ринку, виробництва й комунікацій, пошире­н­ня інформ. технологій (інтенсивність виробництва зна­н­ня та інформації, новітні медіа, електрон­ні мережі тощо). Провід­ну роль ві­ді­грають т. зв. працівники зна­н­ня. На думку А. Тоф­флера, такі працівники (особливо науковці в системі дослідж. та роз­витку й інж.) у цю нову епоху повин­ні мати в роз­поряджен­ні певну нормативно-технол. систему, завдяки якій зможуть створювати, роз­вивати та поширювати власне зна­н­ня, а також управляти зна­н­нями, що належать їхнім спів­працівникам. Діяльність працівників і компаній, які виробляють зна­н­ня, сфокусована на ін­новац. зав­да­н­нях. Світ. і регіон. дослідниц. й статист. центри роз­робляють системи індикаторів для порівнял. вимірюва­н­ня роз­витку З. с. Щорічно Ін­ститут статистики ЮНЕСКО пропонує оновлені значе­н­ня індикаторів глобал. пер­спектив із роз­витку науки, технологій, освіти, культури, комунікацій, що охоплюють бл. 200 країн світу. За методологією вимірюва­н­ня внеску зна­н­ня у роз­виток су­спільства (роз­робив і за­стосовує Світ. банк) роз­раховують агрегований індекс економіки знань (заг. під­готовленість країни або регіону до функціонува­н­ня економіки знань). До вимірювань 2007 включено 140 країн, за результатами яких Україна отримала 51 ранг (1995 — 57 ранг). Перші місця в ієрархії роз­витку З. с. посіли країни Пн. Європи (Швеція, Данія, Норвегія, Фінляндія); США — на 10-му місці, Німеч­чина — на 15-му, Польща — на 35-му, РФ — на 47-му. Донині не існує ціліс. теорії З. с. Наук. і політ. дебати 2000-х рр. демонструють поверне­н­ня до концепту сучасності (модерн. су­спільства), сфокусов. на ролі технологій як рушій. сили та на ролі глобал. екон. ринків у еволюц. роз­витку такого типу су­спільства. Таким чином залишається актуал. пита­н­ня (по­ставлене 1968 Т. Адорно на 16-му всесвіт. кон­гресі соціології) стосовно того, чи можна вважати пере­хід від індустр. до постіндустр. су­спільства остаточно завершеним. Крім того, нині роз­горнулися дебати стосовно зміни соц. нерівностей у З. с., процесів політ. й екон. екс­клюзії, влад. від­носин між соц. групами.

Завантажити статтю