Економіка знань

Визначення і загальна характеристика

ЕКОНО́МІКА ЗНАНЬ — економіка, за якої рушійною силою про­гресу є зна­н­ня, зосереджені в людському капіталі. В Е. з. людину роз­глядають не лише як чин­ник виробництва (праця), а і як його результат. Процес роз­витку такої економіки полягає в нарощуван­ні запасу здібностей і набору потреб людини. Термін «економіка знань», або «економіка, заснована на зна­н­нях» набув широкого роз­по­всюдже­н­ня на­прикінці 1990-х рр. і значно повʼязаний із встановле­н­ням нових пріоритетів у політиці й економіці країн ЄС. Він від­ображає характеристики постіндустріального су­спільства, але на вищому еволюційному щаблі роз­витку, в ході якого при задоволен­ні жит­тєво необхідних потреб людини стають дедалі частіше затребуваними диференці­йовані товари й послуги, вироблені дрібними під­приємствами, інтенсифікується роз­виток людського капіталу та сфери послуг. Одна із про­блем, що по­стає перед дослідниками Е. з., — від­сутність згоди стосовно термінологічних аспектів цього поня­т­тя. У науковій літературі використовують різні варіанти терміни: економіка знань (економіка, що базується на зна­н­нях, су­спільство знань), нова економіка, інформаційна економіка (інформаційне су­спільство), постіндустріальне су­спільство, су­спільство пожит­тєвого (ціложит­тєвого) на­вча­н­ня, цифрове су­спільство, су­спільство мережевого інтелекту, глобальне су­спільство тощо. Від­мін­ності між основними категоріями, що без­посередньо стосуються Е. з., пред­ставлені у Табл.

Табл. Від­мін­ності між основними категоріями економіки

Амер. економіст Ф. Махлуп (першим ввів у 1960-х рр. в науковий обіг поня­т­тя «економіка знань») ро­зумів під цим терміном лише окремий сектор економіки. На даному етапі роз­витку цивілізації Е. з. від­різняє від класичної стандартної економіки насамперед істотна зміна філософії: якщо раніше Е. з. була важливим, але не головним елементом світової економіки, то нині вона набуває дедалі більшого значе­н­ня; знову актуальним стає вислів англ. філософа Ф. Бе­кона «зна­н­ня — сила». У контекс­ті пере­ходу світової економіки до нової, заснованої на зна­н­нях моделі, зростають і здобувають вплив індустрії, що за­ймаються виробництвом не товарів, а послуг. Саме остан­ні стали основним обʼєктом купівлі-продажу в постіндустріальному су­спільстві, а головним виробничим ресурсом — інформація й зна­н­ня. Роз­виток Е. з. є найважливішою умовою становле­н­ня інформаційного су­спільства. У такій економіці зна­н­ня збагачують усі галузі, сектори й учасників економічного процесу. Вона не тільки використовує зна­н­ня у різноманітній формі, а й створює їх у ви­гляді наукової і високотехнологічної продукції, висококваліфікованих послуг, освіти.

Стратегії та складові економіки знань

Вперше Е. з. пред­ставлено у щорічній аналітичній доповіді Світового банку про економічний роз­виток за 1998–99 під на­звою «Зна­н­ня для роз­витку». Майже одночасно ЄС роз­робив основи економічної політики для першого десятиріч­чя нового тисячолі­т­тя на базі концепції Е. з.: Рада Європи 2000 у Лісабоні прийняла стратегію щодо зайнятості, між­народної конкуренто­спроможності, економічних реформ та соціальної злагоди для обʼ­єд­наної Європи (Лісабонська стратегія), де по­ставлено за мету зробити Європу до 2010 найбільш конкурентною і динамічною Е. з. у світі, яка забезпечить стале економічне зро­ста­н­ня, більше привабливих робочих місць та вищу соціальну злагоду. Періодично від­буваються зі­бра­н­ня провід­них економістів для виробле­н­ня спільних методологічних під­ходів щодо управлі­н­ня результативністю процесів на шляху реалізації виробленої стратегії. 

На першому саміті Європейської Ради (Барселона, 2002) європейські уряди зобовʼязалися активізувати наукові дослідже­н­ня та ін­новації шляхом збільше­н­ня видатків на ці цілі до 3 % ВВП у 2010, причому 2/3 із них повинен забезпечити бізнес-сектор; другий (Гельсинкі, 2003) був присвячений впроваджен­ню стратегій Е. з. у країнах Центральної та Східної Європи; третій (Будапешт, 2004) — її соціальним аспектам.

Взаємоповʼязані складові Е. з.:

• якісна та без­перервна освіта для всього населе­н­ня країни; 
• економічні стимули й ін­ституційний режим, що за­охочують до ефективного викори­ста­н­ня національних і глобальних знань в усіх секторах економіки; 
• ефективна ін­новаційна система, що обʼ­єд­нує в єдиний комплекс економіку (бізнес), наукові і дослідницькі центри та заклади освіти; 
• динамічна інформаційна інфра­структура, яка надає інформаційні і комунікаційні послуги субʼєктам ринку, державним установам та всім прошаркам населе­н­ня; 
• держава як ініціатор і координатор становле­н­ня й роз­витку Е. з. 

Концепція Е. з. сформувалася у процесі аналітичного узагальне­н­ня закономірностей економічного роз­витку світової спільноти за остан­ні 15–20 р., коли від­булося без­прецедентне зро­ста­н­ня впливу науки і нових технологій на соціально-економічний роз­виток країн. Найбільш помітне місце у цих процесах посіли технології інформаційних революції, що об­умовила сприйня­т­тя постіндустріального су­спільства як інформаційного. Не­ймовірні успіхи мали також біо­технології, медицина, технології створе­н­ня і пошире­н­ня нових матеріалів, транс­порту, космонавтики, звʼязку, фінансового посередництва, військ. при­значе­н­ня тощо, які докорін­но й швидко змінили структуру світ. економіки, внаслідок чого по­стали нові глобальні геополітичні про­блеми.

Особливості та пер­спективи економіки знань

Принципові особливості Е. з.:

• дис­кретність зна­н­ня як продукту (конкретне зна­н­ня або створене, або не існує; не може бути зна­н­ня наполовину чи на одну третину);
• зна­н­ня, за своєю природою подібне до інших су­спільних (публічних) благ, будучи створеним, до­ступне в принципі усім (від­сутня дис­кримінація);
• за своєю природою воно є інформаційним продуктом, який після спожива­н­ня не зникає, як звичайний матеріальний продукт.

При досліджен­ні Е. з. економічні теорії й методи важливі лише з тієї причини, що ін­новації реалізують поки що пере­важно за допомогою ринкового механізму, але сам ринок на під­ставі чин­ності закону вартості вже не може досить повно та всебічно оцінити продукти знань, засновані на новому предметі праці — людській сві­домості. Пере­хід від технологій high-tech до технологій high-hume, що ви­значають не тільки формат сучасного глобального су­спільного виробництва, а й тенденції становле­н­ня нових соціальних від­носин, обʼєктивно вимагає широкого між­дисциплінарного під­ходу, спрямованого на дослідже­н­ня людини про­активної, творчої, яка своєю самореалізацією втручається у функціонува­н­ня систем, що саморозвиваються (інколи її втруча­н­ня руйнує механізм самороз­витку).

Заснована на зна­н­нях економіка постіндустріального су­спільства від­різняється від попередніх су­спільних формацій. По-перше, на цій стадії обʼєктоване у продуктах і послугах зна­н­ня формує значну частку створюваної вартості через інтелектуалізацію технологій, зро­ста­н­ня наукомісткості виробленої продукції та роз­виток ринку інтелектуал. товарів і послуг. По-друге, внаслідок пере­рахованих вище причин в економіці постіндустріального су­спільства діяльність, повʼязана із виробництвом, збереже­н­ням, пере­дачею та викори­ста­н­ням знань, набуває більш істотного значе­н­ня (особлива роль належить освіті, характер і значе­н­ня якої змінюються найбільше). По-третє, характерна риса Е. з. — пере­творе­н­ня працівників, зайнятих виробництвом, пере­дачею і викори­ста­н­ням знань, у домінуючу групу в загальній кількості зайнятих. Її чисельність у промислово роз­винутих країнах оцінюють по-різному, залежно від того, кого конкретно від­носять до цієї категорії, але без­сумнівно, що за своїми роз­мірами вона пере­вершила групу індустріальних працівників (деякі дослідники від­носять до т. зв. працівників зна­н­ня бл. 1/3 зайнятих в економіці США).

В Україні пита­н­ня формува­н­ня контурів Е. з., особливостей властивого їй господарського механізму та механізму від­творе­н­ня зна­н­ня зна­йшли своє від­ображе­н­ня у працях В. Гейця, Г. Григоряна, М. Згуровського, Г. Задорожного, М. Кіма, В. Семиноженка, А. Чухна та ін. Системні методологічні й практичні дослідже­н­ня у від­повід­ній галузі здійснили науковці Ін­ституту економіки та про­гнозува­н­ня НАНУ (Київ).

Літ.: F. Machlup. Knowledge: Its Creation, Distribution, and Economic Significance. Vol. 3. Princeton, 1984; Бажал Ю. Знан­нєва економіка: теорія і державна політика // Економіка і про­гнозува­н­ня. 2003. № 3; Україна у вимірі економіки знань. К., 2006; Стратегічні виклики ХХІ столі­т­тя су­спільству та економіці України: В 3 т. Т.1. К., 2007; Федулова Л. І. Економіка знань: Під­руч. К., 2009.

Л. І. Федулова

Завантажити статтю