Зовнішніх зносин Інститут

Визначення і загальна характеристика

ЗО́ВНІШНІХ ЗНО́СИН Ін­ститут — спеціалізований вищий на­вчальний заклад. Створ. 1920 у Києві при Наркоматі освіти УСРР на базі ліквідов. більшовиками Близько­східного ін­ституту та консул. курсів при Укр. товаристві економістів (засн. 1917). У його структурі діяли консул. і зовн.-торг. факультети (каф. між­нар. від­носин та права, світ. господарства, організації товарооб­міну та економіки, торгівлі, тарифів і тариф. політики). Навч. цикли: англосаксон., сх. (Болгарія, Сербія, Румунія, Чорногорія, Греція, Туреч­чина та ін.), герман. (Австрія, Німеч­чина, Нідерланди, країни Скандинавії, Угорщина), роман. (Франція, Бельгія, Італія, Швейцарія, держави Піреней. п-ова), словʼян. (Галичина, Польща, Чехія). Значну увагу приділяли ви­вчен­ню англ., нім., італ., араб., турец., румун., франц., новогрец., болгар., серб., швед. мов (викладали, як правило, носії), при цьому випускники повин­ні були вільно володіти 3-ма з них. Від­повід­но до рівня під­готовки частина студентів мала отримати фах вищої кваліфікації (консул, екс­перт), інша — кваліфікацію нижчого рівня (статистики, торг., митні та консул. агенти). Першим ректором став Є. Сташевський. В Ін­ституті викладало 52 фахівці у різних галузях знань, серед них — A. Кримський (завідувач кафедри сх. історії), проф. І. Бабат (між­нар. право), О. Покровський (зовн. політика англосаксон. країн), А. Горовцов (між­нар. від­носини). Однак, не­вдовзі після створе­н­ня Ін­ституту, в руслі великорос. політики більшовиків щодо формува­н­ня єдиного союз. центру та припине­н­ня будь-яких зовн.-політ. повноважень УСРР, почалися без­перервні реорганізації, кадрові пере­слідува­н­ня. Дедалі наполегливіше наголошувалося на тому, що в Москві вже є навч. заклад від­повід. спеціалізації, тому сенсу існува­н­ня його в Києві немає. 18 жовтня 1922 ЦК КП(б)У ухвалив по­станову «Про згорта­н­ня апарату Наркомату закордон­них справ», внаслідок чого Ін­ститут реорганізовано у Київ. технікум зовн. зносин, 1923 — у Київ. торг. технікум. Були звільнені колиш. ректор І. Бабат (за «від­сутність пед. навичок»), проф. П. Кованько, Б. Лічков (за «явно контр­рев. пере­кона­н­ня») і М. Ґрос­су (за «приналежність до духовенства»), А. Жилін, B. Петров, П. Сльозкін (за «негативне ставле­н­ня до рад. політики») та ін. Під­готовку дипломат. кадрів в УРСР припинено до 1944.

Літ.: Гайдуков Л. Ф. Щоб працювати на її честь і на її славу. Під­готовка дипломатичних кадрів в Україні // ПЧ. 1998. № 2.

Л. Ф. Гайдуков

Завантажити статтю