Зовнішніх зносин Інститут

Визначення і загальна характеристика

ЗО́ВНІШНІХ ЗНО́СИН Інститут  — спеціалізований вищий навчальний заклад. Створ. 1920 у Києві при Наркоматі освіти УСРР на базі ліквідов. більшовиками Близькосхідного інституту та консул. курсів при Укр. товаристві економістів (засн. 1917). У його структурі діяли консул. і зовн.-торг. факультети (каф. міжнар. відносин та права, світ. господарства, організації товарообміну та економіки, торгівлі, тарифів і тариф. політики). Навч. цикли: англосаксон., сх. (Болгарія, Сербія, Румунія, Чорногорія, Греція, Туреччина та ін.), герман. (Австрія, Німеччина, Нідерланди, країни Скандинавії, Угорщина), роман. (Франція, Бельгія, Італія, Швейцарія, держави Піреней. п-ова), слов’ян. (Галичина, Польща, Чехія). Значну увагу приділяли вивченню англ., нім., італ., араб., турец., румун., франц., новогрец., болгар., серб., швед. мов (викладали, як правило, носії), при цьому випускники повинні були вільно володіти 3-ма з них. Відповідно до рівня підготовки частина студентів мала отримати фах вищої кваліфікації (консул, експерт), інша — кваліфікацію нижчого рівня (статистики, торг., митні та консул. агенти). Першим ректором став Є. Сташевський. В Інституті викладало 52 фахівці у різних галузях знань, серед них — A. Кримський (завідувач кафедри сх. історії), проф. І. Бабат (міжнар. право), О. Покровський (зовн. політика англосаксон. країн), А. Горовцов (міжнар. відносини). Однак, невдовзі після створення Інституту, в руслі великорос. політики більшовиків щодо формування єдиного союз. центру та припинення будь-яких зовн.-політ. повноважень УСРР, почалися безперервні реорганізації, кадрові переслідування. Дедалі наполегливіше наголошувалося на тому, що в Москві вже є навч. заклад відповід. спеціалізації, тому сенсу існування його в Києві немає. 18 жовтня 1922 ЦК КП(б)У ухвалив постанову «Про згортання апарату Наркомату закордонних справ», внаслідок чого Інститут реорганізовано у Київ. технікум зовн. зносин, 1923 — у Київ. торг. технікум. Були звільнені колиш. ректор І. Бабат (за «відсутність пед. навичок»), проф. П. Кованько, Б. Лічков (за «явно контррев. переконання») і М. Ґроссу (за «приналежність до духовенства»), А. Жилін, B. Петров, П. Сльозкін (за «негативне ставлення до рад. політики») та ін. Підготовку дипломат. кадрів в УРСР припинено до 1944.

Завантажити статтю