ЗОЗУЛЯ́К Василь Васильович (19. 09. 1909, с. Чертіжне Земплин. пов., Закарпа­т­тя, нині округ Гумен­не, Словач­чина — 15. 05. 1994, м. Брно, Чехія) — український письмен­ник у Словач­чині. Закін. Мукачів. учит. семінарію (нині Закарп. обл.; 1937). Учителював. Під час 2-ї світової війни — у партизан. загоні. Працював культ.-осв. секр. Укр. нар. ради Пряшівщини (1947–49), дир. укр. ред. Словац. видавництва худож. літ-ри (1952–60) та видавництва Культур. союзу укр. трудящих у м. Пряшів (нині Словач­чина). Дебютував зб. «Одноактные пьесы», «Пьесы» (обидві — Пряшів, 1953) і оповідань «В кровавом тумане» (Братислава, 1956). Від серед. 50-х рр. писав українською мовою: зб. сатир. і гуморист. проз. та драм. творів «Буває і так» (Пряшів, 1957), «За чисте небо» (1983); оповідань «Світло і тіні» (1971; 2009) та «Хмари і зорі над Бе­скидом» (1986); новелеток «На крутих поворотах» (1975) і «Незламні крила» (1977); роману «Метаморфози» (1979). У романі-трилогії «Не­скорені» (Пряшів, 1962; 1966; 1974) від­творив широку панораму життя Закарпа­т­тя 1-ї пол. 20 ст. Низку пʼєс З. по­ставлено у Пряшів. укр. нар. театрі.