Кошелівець Іван Максимович

Визначення і загальна характеристика

КО́ШЕЛІВЕЦЬ Іван Максимович (справж. — Ярешко; 10(23). 11. 1907, с. Ве­лика Кошелівка, нині Ніжин. р-ну Черніг. обл. — 05. 02. 1999, м. Мюн­хен, Німеч­чина) — літературо­знавець, пере­кладач, гро­мадський діяч. Чоловік Е. Андієвської. Дійсний член УВАН (США, 1947) і НТШ (Європа, 1948). Почес. д-р філософії УВУ (Мюнхен, 1966). Член Обʼ­єдн. укр. письмен­ників «Слово» в екзилі (1957), НСПУ (1992). Закін. Ніжин. ІНО (нині Черніг. обл., 1930), де слухав лекції В. Рєзанова, Є. Рихлика, М. Петровського. Від­тоді викладав у Кременчуц. ін­ституті соц. вихова­н­ня (нині Полтав. обл.): 1931–33 — доцент Звільн. за звинуваче­н­ням в укр. бурж. націоналізмі. Учителював. 1938 читав курси з історії давньої укр. літ-ри у Ніжин. пед. ін­ституті. 1940 вступив до аспірантури Ін­ституту літ-ри АН УРСР (Київ; кер. дис. — О. Білецький). Під час 2-ї світової війни — спів­роб. г. «Ніжинські вісті». 1944 ви­їхав до Австрії. 1946 пере­бував у таборі для пере­міщ. осіб у Тіролі. Від 1947 — у м. Зальц­бурґ; брав участь у ви­дан­ні ж. «Лі­таври», де вміщено його пр. «Но­татки про український роман». Ред. літ. сторінки часопису «Сучасна Україна» (1951–55, Мюнхен), на базі якого заснував «Укра­їнську літературну газету» (1955–60, редагував спільно з Ю. Лавріненком), згодом ж. «Сучасність» (гол. ред. — 1961–66, 1976–77, 1983–84). Спів­працював із В. Ку­бі­йовичем у ред. «ЕУ»: від 1957 — чл. редколегії та ред. від­ділу літ-ри. Автор пр. «Нариси з теорії літератури. Вірш» (1954), «Сучасна література в УРСР» (1964; обидві — Мюнхен), де про­­аналізував історію укр. літ-ри 1920–60-х рр., «Микола Скрипник» (Мюнхен, 1972; «Дні­про», 1993, № 10–12; К., 1998), «Олек­сандер Довженко: Спроба твор­чої біо­графії» (Мюнхен, 1980), кн. спогадів «Роз­мови в дорозі до се­бе. Фрагменти спогадів та ін­ше» (Мюнхен, 1985; К., 1994), «Лі­тера­турний процес, дещо з від­далі» (Париж, 1991), «Про близь­ке й далеке, або Мені 85» (Мюн­хен, 1993), «Жанна дʼАрк: Літера­турна біо­графія» (К., 1997). Упо­рядку­вав кн. «Панорама найно­вішої літератури в УРСР. Поезія. Проза. Критика» (Мюнхен; Нью-Йорк, 1963; 1974; по­дано най­яскраві­ші твори шістдесятників та сам­видаву), «Берег чекань» В. Си­моненка (Мюнхен, 1965; 1973; К., 2001), зб. документів про укр. дисидентів у пере­кладі польс. мовою Ю. Лободовського «Ukraina 1956–1968 rr.» (Paryż, 1969; Warsza­wa, 1986), літ. порт­ретів «Стат­ті й промови з національного пита­н­ня Миколи Скрипника» (1974), зб. «Ґратовані сонети» І. Світлич­ного та «Ви­бране» Є. Свер­стю­ка (обидві — 1979; усі — Мюнхен). Пе­реклав із білорус. мови повість «Мертвим не болить» В. Бикова (Нью-Йорк, 1966); із франц. — роман «Жак-фаталіст і його пан» Д. Дідро (Мюн­хен, 1967; 1970; 1989; ско­роч. версія — у ж. «Сучасність», 1968, № 5–6); із нім. — зб. «Оповіда­н­ня» Ф. Кафки (Мюн­хен, 1989), «Так мовив Заратустра» Ф. Ніцше (у рукописі); у ж. «Сучасність» опубл. пере­клади фраг­ментів із кн. «Думки» Паскаля (1968, № 5) та «Злі думки» П. Ва­лері (1988, № 5), деякі поезії Ж. Превера (1976, № 5); з рос. — «Один день Івана Денисовича» О. Солженіцина (1963, № 1) та «По обидва боки океану» В. Некрасова (1964, № 5). Написав спогади про О. Білецького, Михайла Ореста, В. Державина, В. Кубі­йовича, В. Рєзанова, О. Покровського, Є. Рихлика, М. Петровського, П. Бєльського.

Літ.: Бойко Ю. 70-ліття Івана Ко­­шелівця // Сучасність. 1977. № 12; Клиновий Ю. Опис літературо­знавчих і літературно-критичних праць Івана Кошелівця // Слово. Едмонтон, 1978. Зб. 7; Одарченко П. Іван Кошелівець (До 80-ліття від дня народж.) // Укр. літ-ра: Зб. вибр. ст. К., 1995; Жулин­ський М. Слово на 90-ліття // CіЧ. 1998. № 1; Іван Кошелівець: Некролог // ЛУ. 1999, 11 лют.; Репʼях С. Між Сцил­лою і Харибдою (Іван Кошелівець). Лц., 2003; Слабошпицький М. Наука без­страшної думки (Іван Кошелівець) // Не загублена укр. людина (55 порт­ретів з укр. діаспори). К., 2004; Астафʼєв О. Іван Кошелівець (за матеріалами архівів СБУ) // Україно­знавчі студії. К., 2008. Вип. 8; Тарнашинська Л. Літературно­критична думка Івана Кошелівця як аль­тернатива офіційному дискурсу // Пре­зумпція доцільності: Абрис сучас. літе­ратуро­знав. концептології. К., 2008.

О. Г. Астафʼєв

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю