Зональність географічна
ЗОНА́ЛЬНІСТЬ ГЕОГРАФІ́ЧНА — послідовна закономірна зміна чинників ландшафтоутворення, природних ландшафтів залежно від їх широтного розташування в напрямку від полюсів до екватора або навпаки. Ін. назва — З. широтна. Вагомий внесок у вчення про природну зональність зробив нім. географ О. Гумбольдт, який встановив існування клімат. і рослин. зон. Сучасні уявлення про З. г. базуються на працях В. Докучаєва, Л. Берга, А. Григор’єва. Зональність проявляється у всіх компонентах природи. Конкретні її прояви притаманні природ. і госп. об’єктам, давнім і сучас. ландшафтам. Широтна ландшафтна зональність має найуніверсальніший глобал. прояв, ступінь якого у складниках ландшафту зменшується в такій послідовності: клімат. умови — рослин. покрив — тварин. світ — ґрунти — поверхн. води — ґрунт. води — зовн. процеси рельєфоутворення — літогенез. З. г. і радіац. баланс зумовлюють формування природ. геогр. поясів на материках і у Світ. океані. Гідротермічна зональність, баланс тепла і вологи обумовлюють існування зон географічних. З. г. впливає на зонал. спеціалізацію господарства.
Рекомендована література
- Мильков Ф. Н. Физическая география: Учение о ландшафте и географическая зональность. Воронеж, 1986;
- Исаченко А. Г. Теория и методология географической науки. Москва, 2004.
Завантажити статтю
