Зоотехнічна освіта

ЗООТЕХНІ́ЧНА ОСВІ́ТА  — система підготовки фахівців у галузі зоотехнії. Наук. основи З. о. в Україні закладено в 2-й пол. 19 ст., однак до 1920-х рр. вона розвивалася у складі агрономії. Після першої невдалої спроби організувати с.-г. школу в с. Богоявленське побл. Миколаєва 1790–97 зоотехнію викладали на курсах с.-г. домоведення, сільс. і домаш. економії (від 1798 — у Києво-Могилян. академії, від 1805 — у Харків. університеті та ін.). У становлення З. о. знач. внесок зробили каф. агрономії й агрохімії Університету св. Володимира у Києві (засн. 1835) та Рішельєв. ліцею в Одесі (1836). Перші каф. заг. і спец. тваринництва на укр. землях створ. 1882 при Новоолександрій. інституті с. господарства і лісівництва. Вищу З. о. започатковано відкриттям на базі с.-г. факультету Київ. політех. інституту вет.-зоотех. (1921) та с.-г. (1922) інститутів. У її становлення знач. внесок зробили М. Чирвинський, А. Скороходько, В. Устьянцев, І. Калугін, С. Ходецький, І. Бельговський, М. Потьомкін, М. Іванов, О. Браунер та ін. У 1930-х рр. організовано мережу спеціаліз. зоотех. закладів. Зокрема 1930 на базі зоотех. факультету Київ. вет.-зоотех. інституту створ. зоотех. інститут (1934 перевед. до Дніпропетровська і реорганіз. у с.-г. інститут), Харків. зоотехнікум реорганіз. у молочно-зоотех., а згодом — у зоотех. інститут, 1931 Білоцерків. с.-г. політехнікум — у зоовет. інститут. Зоотех. інститут 1930 також засн. на базі Кам’янець-Поділ. с.-г. інституту (1935 приєднаний до відповід. факультету Херсон. с.-г. інституту). Поширенню зоотех. знань у той період сприяли зоотех. факультети та каф., відкриті при Київ., Харків. та Одес. с.-г., Львів., Київ., Харків. вет. інститутах, Львів. політехніці. 1954 шляхом об’єднання Київ. с.-г. і лісогосп. інститутів створ. Укр. с.-г. академію, яка стала осн. осередком розвитку З. о. в Україні. 1973 започатковано підготовку фахівців зі спеціальності «зооінженерія», 2004 — «технологія виробництва і переробки продукції тваринництва». Це пов’язують зі зміною технол. процесу ведення галузі, який передбачає використання інж. праці, механізацією та автоматизацією виробництва, проектуванням сучас. ферм і комплексів для отримання тварин з бажаними продуктив. та технол. якостями. Сучас. фахівець повинен володіти передовими прийомами і методами з годівлі й розведення с.-г. тварин, забезпечувати тваринництво рац. способами утримання, догляду й вирощування, створювати гігієн. умови, у яких тварини можуть давати високоякісну продукцію при оптимал. затратах коштів, кормів тощо; брати участь у розробленні та впровадженні безвідход. технологій виробництва продукції тваринництва. Останнім часом важливими завданнями зооінженера стали прогнозування екол. і соц. наслідків від експлуатації, запровадження технологій, селекц. й організац. методів та прийомів, що сприяють охороні довкілля і збереженню здоров’я тварин, а також людей, які споживають продукти тваринництва і беруть участь у догляді за тваринами та їхній експлуатації. Нині підготовку фахівців вищої кваліфікації з зоотехнії здійснюють Нац. університет біоресурсів і природокористування України (Київ), Харків. зоовет. академія, Львів. університет вет. медицини та біотехнологій, Поділ. аграрно-тех. (Кам’янець-Подільський), Житомир. агроекол., Луган., Сум., Білоцерків., Одес., Херсон. і Вінн. аграрні університети. На базі ВНЗів започатковано наук. школи та центри з розведення і селекції (М. Потьомкіна, М. Кравченка, К. Свєчина, І. Журавка, В. Коваленка), годівлі й утримання (І. Бельговського, П. Пшеничного) с.-г. тварин та ін.

Завантажити статтю