ЕНЦИКЛОПЕДІЯ
СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ
Encyclopedia of Modern Ukraine
A

Агрономія

АГРОНО́МІЯ (від агро… і ...номія) – наука про закони землеробства; у широкому розумінні – наукові основи сільськогосподарського виробництва; сукупність наукових і практичних заходів щодо вирощування рослин, раціонального використання сільськогосподарських угідь, підвищення родючості ґрунтів і врожайності сільськогосподарських культур. А. зародилася в Стародав. Греції і Римі. Основи наук. А. почали закладатися і розвиватися у 18 ст. На той час вона містила теор. і практ. знання з усіх галузей с. господарства. У розробленні осн. положень наук. А. велику роль відіграли Ж. Буссенґо, Г. Гельріґель, Ю. Лібіх, а також рос. вчені М. Ломоносов, А. Болотов, І. Комов, В. Докучаєв, П. Костичев, І. Стебут, Д. Менделєєв, К. Тимірязєв, В. Вільямс, Д. Прянишников та ін. Теор. основою А. є біол. науки, що вивчають заг. закони росту і розвитку с.-г. рослин (агробіологія, фізіологія рослин, генетика, селекція, цитоембріологія, геохімія та ін.). До А. належать ще групи наук, що вивчають вирощування рослин (землеробство загальне, рослинництво); середовище розвитку с.-г. рослин і методи докорінної зміни цього середовища (агроекологія, ґрунтознавство, агрохімія, захист ґрунтів від ерозії); осушення і зрошення земель (агромеліорація, агролісомеліорація); захист с.-г. рослин (ентомологія с.-г. і лісова, фітопатологія, засоби і методи боротьби з хворобами і шкідниками с.-г. рослин та бур’янами; карантин с.-г. рослин) та ін. В Україні дослідж. з А. ведуться від поч. 19 ст. і пов’язані з іменем В. Каразина (працював на Харківщині) та роботою Нікіт. ботан. саду в Криму. Велике значення для розвитку с.-г. науки в Україні мали експедиції, які очолював В. Докучаєв, для вивчення ґрунтів Полтавщини та ін. р-нів України. Розвиток А. в Україні пов’яз. із розвитком цукробуряк. виробництва і роботою губернських та повіт. земств, які організували дослідні станції, де розвивалася земська А. Інтенсивності А. набуває після того, як Херсон. земство заснувало Інститут повіт. і губернських земських агрономів. Земства значну увагу приділяли постачанню с.-г. машин та устаткування, насіння та удобрення; позашкіл. агроном. роботі (лекції, виставки, поїздки агрономів та інструкторів селами). Після 1-ї світової війни земська А. більше уваги присвячувала н.-д. і демонстративній роботі серед селян. Велику роль у розвитку с.-г. науки в Україні відіграли Полтав. дослідне поле (засн. 1884) і створена (1910) на його базі Полтав. с.-г. дослідна станція. Розроблені в Полтав. дослід. станцією способи обробітку ґрунту і внесення добрив лягли в основу тодіш. системи землеробства. Пізніше створено Носів., Уман., Харків., Херсон., Катеринослав., Одес. та ін. дослідні станції. Перед 1-ою світ. війною в Україні було понад 50 дослід. полів і станцій та 8 контрольно-насіннєвих станцій, а також дві мережі дослід. полів із центром у Києві: Всерос. товариства цукрозаводчиків і Київ. товариства с. господарства. Діяли всеросійське та всеукраїнське агроном. товариства, а згодом повіт. та місцеві. Так, станом на 1906 їх було 147, найбільше – 56 – в Полтав. губ. (ліквідовані після 1917). Одним із найважливіших досягнень А. в Україні кін. 19 – поч. 20 ст. була розробка класифікації парів, способів обробітку ґрунту і внесення добрив. О. Ізмаїльський, віце-президент Полтав. с.-г. товариства, запропонував наук. агротех. методи боротьби з посухою, які дістали визнання тільки в наш час. А. Зайкевич у мережі Всерос. товариства цукрозаводчиків розробив рядковий спосіб внесення добрив під час сівби цукр. буряків. Цінні дослідж. із питань живлення цукр. буряків провів О. Душечкін, який (1907) довів потребу внесення добрив з осені під оранку і навесні в рядки. 1918–29 створено мережу метеорол. служби. Складено першу зведену карту ґрунтів України; видано 10 томів «Матеріалів досліджень ґрунтів України». Укр. селекціонери створили низку високоцінних сортів с.-г. культур («українка», «кооператорка» та ін.). 1927 за єдиною програмою працювало 35 н.-д. станцій. Розвитку А. сприяли Другий відділ УАН, Сільськогосподарський науковий комітет України, що видавав «Труди», а також важл. праці: «Ботанічно-географічна районізація України» (К., 1925), та розпочав видання кн. «Фльора України». Київ., Харків. та Одес. с.-г. інститути також видавали свої наук. записки. На Зх. Україні діяло товариство «Сільський господар», яке видало понад 180 фахових книг, випускало часописи й календарі (1928–44 – щорічно); 1927 утвор. Товариство укр. агрономів. Діяла Агрономічна комісія при НТШ. Вагомий внесок у розвиток А. зробили мікробіолог С. Виноградський; ґрунтознавці: К. Ґедройц, О. Набоких, Г. Махов; ботанік О. Яната; організатор і завідувач мережі дослід. полів (1900–18) С. Франкфурт; автор праць з генетики А. Сапегін; у повоєнний час – А. Василенко, Л. Гребень, М. Гришко, О. Соколовський, Є. Звєрозомб-Зубовський, В. Старченко та ін. У сучас. Україні н.-д. робота з питань А. проводиться у інститутах УААН, с.-г. ВНЗах, на біол. ф-тах університетів. Укр. вчені мають значні досягнення у виведенні нових, високопродуктивних сортів с.-г. культур (В. Юр’єв, Ф. Кириченко, В. Ремесло, П. Гаркавий, В. Козубенко, О. Коломієць та інші). Широко відомі дослідження укр. вчених з питань виноградарства (С. Мельник, Г. Боровиков), лісівництва й полезахис. лісонасадження (Є. Алексєєв, П. Погребняк, Д. Воробйов), насіннєзнавства та с.-г. екології (М. Кулєшов). Проведено суцільне обстеження ґрунтів України (М. Крупський та ін.). Вивчено ґрунт. й агротех. умови ефектив. використання різних видів і форм мінерал. добрив (Б. Рождественський, О. Глянцев, П. Власюк, В. Дмитренко, Ю. Кудзін, М. Крупський, А. Бука, Г. Дуда, Б. Носко та ін.). Винайдено рац. способи виготовлення та використання орган. добрив. Досліджено особливості органо-мінерал. системи добрив, яку тепер широко застосовують у с.-г. виробництві (А. Лазурський та ін.). Нині в Україні проводиться велика робота над піднесенням заг. культури землеробства, впровадженням енерго-, ресурсозберігальних технологій обробітку ґрунту та ефективного застосування мінерал. добрив, широким упровадженням у виробництво досягнень науки та передового досвіду.

Літ.: Прянишников Д. Н. Избранные сочинения. Т. 1–4. Москва, 1951– 55; Вільямс В. Р. Грунтознавство. К., 1953; Соколовський О. Н. Курс сільськогосподарського грунтознавства. К., 1954; Вербин А. А. У истоков отечественной агрономии. Москва, 1955; Власюк П. А. Досягнення сільськогосподарської науки за роки радянської влади. К., 1957; Власюк П. А. Досягнення грунтознавчої науки на Україні. К., 1964; Агрономия: Сб. ст. Киров, 1971; Ковтун Ю. И. Инженерная агрономия. К., 1988.

А. Я. Бука

Рекомендована література

  1. Прянишников Д. Н. Избранные сочинения. Т. 1–4. Москва, 1951– 55;
  2. Вільямс В. Р. Грунтознавство. К., 1953;
  3. Соколовський О. Н. Курс сільськогосподарського грунтознавства. К., 1954;
  4. Вербин А. А. У истоков отечественной агрономии. Москва, 1955;
  5. Власюк П. А. Досягнення сільськогосподарської науки за роки радянської влади. К., 1957;
  6. Власюк П. А. Досягнення грунтознавчої науки на Україні. К., 1964;
  7. Агрономия: Сб. ст. Киров, 1971;
  8. Ковтун Ю. И. Инженерная агрономия. К., 1988.
завантажити статтю

Інформація про статтю

Автор:

Авторські права:

Cтаттю захищено авторським правом згідно з чинним законодавством України. Докладніше див. розділ Умови та правила користування електронною версією «Енциклопедії Сучасної України»

Бібліографічний опис:

Агрономія / А. Я. Бука // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001. – Режим доступу : https://esu.com.ua/article-42599

Том ЕСУ:

1-й

Дата виходу друком тому:

2001

Дата останньої редакції статті:

2001

Цитованість статті:

переглянути в Google Scholar

Для навчання:

використати статтю в Google Classroom

Тематичний розділ сайту:

EMUID (ідентифікатор статті ЕСУ):

42599

Кількість переглядів цього року:

105

Схожі статті

Богемістика
Наука і вчення  | Том 3 | 2004
Л. І. Даниленко
Бібліографія медична
Наука і вчення  | Том 2 | 2003
Р. І. Павленко
Геологія і корисні копалини України
Наука і вчення  | Том 5 | 2006
Д. Є. Макаренко

Нагору