Агрономія

АГРОНО́МІЯ (від агро… і ...номія) — наука про закони землеробства; у широкому ро­зумін­ні — наукові основи сільськогосподарського виробництва; сукупність наукових і практичних заходів щодо вирощува­н­ня рослин, раціонального викори­ста­н­ня сільськогосподарських угідь, під­вище­н­ня родючості ґрунтів і врожайності сільськогосподарських культур. А. зародилася в Стародав. Греції і Римі. Основи наук. А. почали закладатися і роз­виватися у 18 ст. На той час вона містила теор. і практ. зна­н­ня з усіх галузей с. господарства. У роз­роблен­ні осн. положень наук. А. велику роль ві­діграли Ж. Бус­сенґо, Г. Гельріґель, Ю. Лібіх, а також рос. вчені М. Ломоносов, А. Болотов, І. Комов, В. Докучаєв, П. Костичев, І. Стебут, Д. Менделєєв, К. Тимірязєв, В. Вільямс, Д. Прянишников та ін. Теор. основою А. є біол. науки, що ви­вчають заг. закони росту і роз­витку с.-г. рослин (агробіо­логія, фізіологія рослин, генетика, селекція, цитоембріологія, геохімія та ін.). До А. належать ще групи наук, що ви­вчають вирощува­н­ня рослин (землеробство загальне, рослинництво); середовище роз­витку с.-г. рослин і методи докорін­ної зміни цього середовища (агроекологія, ґрунтознавство, агрохімія, захист ґрунтів від ерозії); осуше­н­ня і зроше­н­ня земель (агромеліорація, агролісомеліорація); захист с.-г. рослин (ентомологія с.-г. і лісова, фітопатологія, засоби і методи боротьби з хворобами і шкідниками с.-г. рослин та бурʼянами; карантин с.-г. рослин) та ін. В Україні дослідж. з А. ведуться від поч. 19 ст. і повʼязані з іменем В. Каразина (працював на Харківщині) та роботою Нікіт. ботан. саду в Криму. Велике значе­н­ня для роз­витку с.-г. науки в Україні мали екс­педиції, які очолював В. Докучаєв, для ви­вче­н­ня ґрунтів Полтавщини та ін. р-нів України. Роз­виток А. в Україні повʼяз. із роз­витком цукробуряк. виробництва і роботою губернських та повіт. земств, які організували дослідні станції, де роз­вивалася земська А. Інтенсивності А. набуває після того, як Херсон. земство заснувало Ін­ститут повіт. і губернських земських агрономів. Земства значну увагу приділяли по­стачан­ню с.-г. машин та устаткува­н­ня, насі­н­ня та удобре­н­ня; поза­шкіл. агроном. роботі (лекції, ви­ставки, по­їздки агрономів та ін­структорів селами). Після 1-ї світової війни земська А. більше уваги присвячувала н.-д. і демонстративній роботі серед селян. Велику роль у роз­витку с.-г. науки в Україні ві­діграли Полтав. дослідне поле (засн. 1884) і створена (1910) на його базі Полтав. с.-г. дослідна станція. Роз­роблені в Полтав. дослід. станцією способи обробітку ґрунту і внесе­н­ня добрив лягли в основу тодіш. системи землеробства. Пізніше створено Носів., Уман., Харків., Херсон., Катеринослав., Одес. та ін. дослідні станції. Перед 1-ою світ. війною в Україні було понад 50 дослід. полів і станцій та 8 контрольно-насін­нєвих станцій, а також дві мережі дослід. полів із центром у Києві: Всерос. товариства цукрозаводчиків і Київ. товариства с. господарства. Діяли всеросійське та всеукраїнське агроном. товариства, а згодом повіт. та місцеві. Так, станом на 1906 їх було 147, найбільше — 56 — в Полтав. губ. (ліквідовані після 1917). Одним із найважливіших досягнень А. в Україні кін. 19 — поч. 20 ст. була роз­робка класифікації парів, способів обробітку ґрунту і внесе­н­ня добрив. О. Ізмаїльський, віце-президент Полтав. с.-г. товариства, за­пропонував наук. агротех. методи боротьби з посухою, які ді­стали ви­зна­н­ня тільки в наш час. А. Зайкевич у мережі Всерос. товариства цукрозаводчиків роз­робив рядковий спосіб внесе­н­ня добрив під час сівби цукр. буряків. Цінні дослідж. із питань живле­н­ня цукр. буряків провів О. Душечкін, який (1907) довів потребу внесе­н­ня добрив з осені під оранку і навесні в рядки. 1918–29 створено мережу метеорол. служби. Складено першу зведену карту ґрунтів України; ви­дано 10 томів «Матеріалів досліджень ґрунтів України». Укр. селекціонери створили низку високоцін­них сортів с.-г. культур («українка», «ко­операторка» та ін.). 1927 за єдиною про­грамою працювало 35 н.-д. станцій. Роз­витку А. сприяли Другий від­діл УАН, Сільськогосподарський науковий комітет України, що видавав «Труди», а також важл. праці: «Ботанічно-гео­графічна ра­йонізація України» (К., 1925), та роз­почав ви­да­н­ня кн. «Фльора України». Київ., Харків. та Одес. с.-г. ін­ститути також видавали свої наук. записки. На Зх. Україні діяло товариство «Сільський господар», яке видало понад 180 фахових книг, випускало часописи й календарі (1928–44 — щорічно); 1927 утвор. Товариство укр. агрономів. Діяла Агрономічна комісія при НТШ. Вагомий внесок у роз­виток А. зробили мікробіо­лог С. Вино­градський; ґрунто­знавці: К. Ґедройц, О. Набоких, Г. Махов; ботанік О. Яната; організатор і завідувач мережі дослід. полів (1900–18) С. Франкфурт; автор праць з генетики А. Сапегін; у повоєн­ний час — А. Василенко, Л. Гребень, М. Гришко, О. Соколовський, Є. Звєрозомб-Зубовський, В. Старченко та ін. У сучас. Україні н.-д. робота з питань А. проводиться у ін­ститутах УААН, с.-г. ВНЗах, на біол. ф-тах університетів. Укр. вчені мають значні досягне­н­ня у виведен­ні нових, високо­продуктивних сортів с.-г. культур (В. Юрʼєв, Ф. Кириченко, В. Ремесло, П. Гаркавий, В. Козубенко, О. Коломієць та інші). Широко ві­домі дослідже­н­ня укр. вчених з питань вино­градарства (С. Мельник, Г. Боровиков), лісівництва й полезахис. лісонасадже­н­ня (Є. Алексєєв, П. Погребняк, Д. Вороб­йов), насін­нє­знавства та с.-г. екології (М. Кулєшов). Проведено суцільне обстеже­н­ня ґрунтів України (М. Крупський та ін.). Ви­вчено ґрунт. й агротех. умови ефектив. викори­ста­н­ня різних видів і форм мінерал. добрив (Б. Рождественський, О. Глянцев, П. Власюк, В. Дмитренко, Ю. Кудзін, М. Крупський, А. Бука, Г. Дуда, Б. Носко та ін.). Вина­йдено рац. способи виготовле­н­ня та викори­ста­н­ня орган. добрив. Досліджено особливості органо-мінерал. системи добрив, яку тепер широко за­стосовують у с.-г. виробництві (А. Лазурський та ін.). Нині в Україні проводиться велика робота над під­несе­н­ням заг. культури землеробства, впровадже­н­ням енерго-, ресурсозберігальних технологій обробітку ґрунту та ефективного за­стосува­н­ня мінерал. добрив, широким упровадже­н­ням у виробництво досягнень науки та пере­дового досвіду.

Завантажити статтю