ЗАБЄ́ЛА-ВРУ́БЕЛЬ Надія Іванівна (справж. — Забіла; 20. 03(01. 04). 1868, м. Ковно, нині Каунас, Литва — 21. 06 (04. 07). 1913, С.-Петербург) — спів­ачка (лірико-колоратурне сопрано). Дружина М. Врубеля, небога П. Забіли (Забел­ло). Закін. Київ. ін­ститут шляхет. дівчат (викл. М. Лисенко), С.-Петербур. консерваторію (1891; викл. Н. Ірецька, О. Палечек). Удосконалювала майстерність у М. Маркезі в Парижі. Дебютувала 1893 у Києві (трупа І. Сєтова), згодом працювала у Харкові й Тифлісі (нині Тбілісі). Солістка Маріїн. опери (С.-Петербург, 1895–96, 1904–11), Опери С. Мамонтова (Москва, 1897–1902). З.-В. — перша виконавиця провід. партій в операх М. Римського-Корсакова, зокрема Віри («Бояриня Віра Шелога», 1898), Марфи («Царева наречена», 1899), Царівни Нена­глядної краси («Кощій Без­смертний», 1902). В остан­ні роки життя ви­ступала з концертами, де виконувала твори рос. композиторів, пере­важно М. Римського-Корсакова, який присвятив їй романси «Іще я повен, о друже мій милий» та «Німфа» (вірші А. Майкова). Голос З.-В. вирізнявся красивим «сріблястим» тембром, лірич. мʼ­якістю, емоц. насиченістю. Образ спів­ачки втілений у картині «Царівна-Лебідь» М. Врубеля (1900).