ЗАБІ́ЛА (ЗАБЕ́Л­ЛО) Пармен Петрович (28. 07 (09. 08). 1830, с. Монастирище Борзнян. пов., нині Ічнян. р-ну Черніг. обл. — 12(25). 02. 1917, м. Лозан­на, Швейцарія, похов. у С.-Петербурзі) — скульптор. Небіж поета Віктора, дід Наталії Забіл, дядько Н. Забєли-Врубель. Закінчив Київську гімназію (1849), С.-Петербурзьку АМ (1857; викл. П. Клодт, М. Пименов; від 1868 — її академік). 1854–72 — в Італії. Від 1876 при­їздив до художника М. Ґе на Чернігівщину. Працював у галузях монументальної і станкової скульптури. Створював жанрові пластику, погру­д­дя, порт­рети, памʼятники, композиції на історичні та релігійні теми. Зумів по­єд­нати традиції класичної пластики з реалістичними елементами. Роботи З. від­значаються майстерністю, реалізмом із впливом академізму, психологізмом, екс­пресивністю, пере­конливістю образів, впевненим моделюва­н­ням виразних форм, композиційною цілісністю, ясністю характеристик, від­мовою від фіксації другорядних рис та аксесуарів. Над­звичайно вдале пластичне від­творе­н­ня образу Кобзаря (1869) зумовило по­всюдне пошире­н­ня його числен­них гі­псових копій (1880-і рр.).