Євразійської історико-культурної спільності Концепція
ЄВРАЗІ́ЙСЬКОЇ ІСТО́РИКО-КУЛЬТУ́РНОЇ СПІ́ЛЬНОСТІ Концепція Виникла у 1920-х pp. в середовищі рос. емігрантів як геополіт. доктрина євразійства. Осн. складовими концепції є уявлення про Євразію як фіз.-геогр. та екон.-геогр. єдність, спільність істор. доль народів Євразії, протиставлення євразій. історико-культур. спільності Заходу; одним із гол. висновків — твердження про реальність євразій. історико-культур. спільності як надетніч. утворення переважно сх.-слов’ян., більшості тюрк., фінно-угор. і монгол., а в давнину й багатьох кочових іраномов. народів, які населяли та населяють Євразію і з найдавніших часів підтримують тісні багатосторонні зв’язки. Сталість контактів у межах євразій. історико-культур. спільності здавна визначалася зонал. розподілом праці; регуляр. обміном товарами в меридіонал. напрямку — між Пд. і Пн. (високопродуктивні рибальство та добування солі в приморськодельтових р-нах, скотарство у степах, землеробство лісостепу, продукція лісових промислів); періодич. масовими переміщеннями народів: зі Сх. на Зх. у степ. поясі (скіфи, сармати, гуни, авари, мадяри, печеніги, торки, половці, монголи, а також китайці в Сіньцзян-Уйгурії), із Пн. Зх. на Пд. у Причорномор’я та Крим (готи), із Зх. на Сх. у лісовій та лісостеп. (меншою мірою, переважно в 18–20 ст., степ.) зонах (росіяни, частково українці), з Пд. на Пн. (слов’ян. колонізація лісової смуги Сх. Європи, алан. — Донеччини, болгар. — Середнього Поволжя, китай. — пн.-сх. ч. Китаю), з Пн. на Пд. (колонізація українцями та росіянами Причорномор.-Приазов.-Прикасп. степів і Криму, бас. Кубані й Тереку).
Один із родоначальників концепції Дж. Вернадський трактував розвиток рос. історії як наслідок взаємодії притаман. Росії природ. і соц. факторів. Він вважав, що своєрідність нац. розвитку рос. народу завжди обумовлювалася двома комплексами причин: зовн. впливом на нього природно-геогр. факторів і внутр. саморозвитком його соц. організму. Центральною є теза про визначал. вплив на формування істор. особливостей усіх сусп. інститутів їхнього «місцерозвитку», який означав певне геогр. середовище, котре накладає відбиток своїх особливостей на всі людські спільноти, що розвиваються у цьому середовищі. Євразія, на думку Дж. Вернадського, це не Європа та Азія як континентал. ціле, а Середин. материк (суходіл), який потрібно відрізняти від Європи та Азії. Відтак історію Росії необхідно розглядати в євразій. світлі, оскільки тільки таким чином можна зрозуміти її своєрідність. Минуле Євразії вчений тлумачив як боротьбу «лісу» (осілих слов’ян лісової зони) зі «степом» (урало-алтай. в мовному відношенні степ. кочовиками). У монгол. період євразій. історії «степ» переміг «ліс», але вже у серед. 15 ст. «ліс» в особі Великого князівства Московського взяв реванш. Дж. Вернадський зауважував, що рос. історіографія, надто захопившись православ. та візант. спадщиною, не помітила очевидного «обрусіння й оправославлення татарщини», «татар. джерела» рос. державності. Рос. держава сформувалася на руїнах Золотої Орди і є спадкоємицею не Київ. Русі, а імперії Чингісхана. Московія поєднала в собі монгол. та візант.-православні державниц. впливи. Ці два начала органічно злилися у процесі істор. розвитку рос. народу: монгол. спадок допоміг йому створити плоть євразій. держави, візант. — озброїв ідеями, необхід. для створення світ. держави. Осн. фіз.-геогр. та екон.-геогр. складові поняття «Євразія» як субконтиненту розробив П. Савицький. Цим терміном він пропонував позначати простір від Карпат і Балт. моря до Тихого океану, що на Пн. прилягає до Льодовитого океану, а на Пд. окреслений морями (Чорним, Касп. і Арал.) та гірськими хребтами й високогір’ями, які простяглися в широт. напрямку (Кавказ, Копетдаг, Памір, Тянь-Шань). Важлива складова концепції — запропонована М. Трубецьким ідея протиставлення сх.-слов’ян.-тюрк.-монгол.-фінно-угор. Євразії романо-герман. Заходу, запозичена в рос. мислителів О. Хом’якова, К. Аксакова, І. та П. Кіреєвських, М. Данилевського, письменника К. Леонтьєва, психіатрів І. Сікорського, П. Ковалевського. Новим, порівняно з твердженнями останніх, у М. Трубецького було те, що Заходу протиставилося не слов’янство або «візантинізм», а євразій. симбіоз народів різної за етномов. та культурно-госп. ознаками приналежності, пов’язаних «місцерозвитком» та спільністю істор. долі. Вказувалося на наявність багатьох туран. (кочові народи Серед. Азії та тер. сучас. Казахстану, спочатку ірано-, згодом — тюркомовні) елементів у рос. нац.-держ. типі, підкреслювалося, що вважати себе «європейцями» московити-росіяни почали лише з часів Петра І. Разом з тим він застерігав, що оскільки провідні компоненти євразій. симбіозу (сх.-слов’ян., тюрк. і монгол.) мають різну соціокультурну, зокрема реліг., ідентичність (православ’я, іслам, буддизм), вести мову про цивілізац. єдність народів Євразій. субконтиненту немає підстав. М. Трубецькой, П. Сівчинський, В. Нікітін та ін. підкреслювали близькість літ., образотвор. та мовних форм народів Євразій. субконтиненту. Проте наявність лексич. запозичень (з тюрк. мов до слов’ян., із слов’ян. — до тюрк. і фінно-угор.), взаємне сприйняття окремих культур. досягнень, фольклор. сюжетів, худож. схем зовсім не свідчать про внутр. єдність євразій. історико-культур. типу. Ті ж самі спільні риси, часом навіть значно виразніші, простежуються у окремих груп євразій. історико-культур. спільності з їхніми сусідами із ін. макрорегіонів (монголів — з китайцями та тибетцями, тюрків — з іранцями, сх. слов’ян — із пд. й зх. слов’янами та народами Зх. Європи).
Рекомендована література
- Ширяев Б. Наднациональное государство на территории Евразии // Евразий. хроника. 1926. Вып. 6;
- Трубецкой Н. С. К украинской проблеме // Евразий. современник. 1927. Кн. 5–6;
- Дорошенко Д. К украинской проблеме // Евразий. хроника. 1928. Вып. 10;
- Липа Ю. Призначення України. Нью-Йорк, 1953;
- К., 1997;
- Гумилев Л. Н. География этноса в исторический период. Ленинград, 1990;
- Пути Евразии. Москва, 1992;
- Голубенко П. [Шатун П. І.]. Україна і Росія у світлі культурних взаємин. К., 1993;
- Гумилев Л. Н. Этногенез и биосфера Земли. Москва, 1993;
- Його ж. Этносфера. История людей и история природы. Москва, 1993;
- Його ж. Ритмы Евразии: эпохи и цивилизации. Москва, 1993;
- Трубецкой Н. С. История, культура, язык. Москва, 1995;
- Андреев А. Г. Историческая концепция евразийства Г. В. Вернадского // Россия: прошлое, настоящее, будущее: Мат. Всерос. научно-практ. конф. С.-Петербург, 16– 19 дек. 1996. С.-Петербург, 1996;
- Вернадский Г. В. Древняя Русь. Тверь; Москва, 1996;
- Його ж. Киевская Русь. Тверь; Москва, 1996;
- Його ж. Монголы и Русь. Тверь; Москва, 1997;
- Його ж. Московское царство. Ч. 1–2. Тверь; Москва, 1997;
- Його ж. Россия в средние века. Тверь; Москва, 1997;
- Його ж. Русская история. Москва, 1997;
- Русский узел евразийства. Москва, 1997;
- Савицкий П. Континент Евразия. Москва, 1997;
- Орлова И. Б. Евразийская цивилизация: социально-историческая ретроспектива и перспектива. Москва, 1998;
- Пахомов Ю. Н. и др. Пути и перепутья современной цивилизации. К., 1998;
- Павленко Ю. В. История мировой цивилизации: Философский анализ. К., 2002.
Завантажити статтю
