Електродинаміка

ЕЛЕКТРОДИНА́МІКА — роз­діл фізики, в якому роз­глядають властивості і закономірності електромагнітного поля, завдяки якому від­бувається взаємодія між електрично зарядженими тілами і частинками. Роз­виток Е. тісно повʼяз. із дослідж. електрики. Роз­різняють Е. класичну, що базується на рівня­н­нях, якими шотланд. фізик Дж.-К. Максвелл описав 1865 гол. закономірності електромагніт. явищ (рівня­н­ня Максвел­ла), і квантову — теорію електромагніт. поля та його взаємодії з зарядженими частинками. На основі рівнянь Максвел­ла та рівнянь Ньютона із силою Лоренца сформовані уявле­н­ня про електрон­ну будову речовини, а при аналізі Е. рухомих середовищ роз­роблено спец. від­носності теорію. Складові Е. — електростатика, магніто­статика (досліджує по­стійні струми і по­стійні магнітні поля та їх взаємодію), Е. суцільних середовищ (роз­глядає поведінку електромагніт. полів у суцільних середовищах) і релятивіст. Е. (роз­глядає поведінку електромагніт. полів у рухомих середовищах). Е. є основою фіз. оптики, радіотехніки, електротехніки, різних галузей звʼязку та радіо, а також за­стосовна у багатьох роз­ділах фізики загалом. В Україні пита­н­ня Е. досліджують, зокрема, в Ін­ституті електродинаміки НАНУ (Київ).

Літ.: Лорентц Г. А. Теория электромагнитного поля / Пер. с нем. Москва; Ленин­град, 1933; Френкель Я. И. Электродинамика: В 2 т. Москва; Ленин­град, 1934; Гринберг Г. А. Из­бран­ные во­просы математической теории электрических и магнитных явлений. Москва; Ленин­град, 1948; Иваненко Д. Д., Соколов А. А. Клас­сическая теория поля. Москва; Ленин­град, 1951; Говорков В. А. Электрические и магнитные поля. Москва, 1951.

О. В. Савченко

Завантажити статтю