ЕРНСТ Микола Львович (справж. — Людвиґович; 23. 09(05. 10). 1889, Київ — 20. 03. 1958, м. Прокопʼєвськ Кемеров. обл., РФ) — археолог, історик, музеє­знавець. Брат Ф. Ернста. Закін. Глухів. гімназію (нині Сум. обл., 1905), навч. у Марбур., Мюнхен. і Берлін. (1909–11; здобув ступ. д-ра філософії) університетах. Від 1911 навч. в аспірантурі та працював у б-ці Університету св. Володимира у Києві. З поч. 1-ї світової війни як нім. під­даний висланий до Сибіру. Від кін. 1917 — спів­роб. Публіч. б-ки у Петро­граді (нині С.-Петербург); від жовтня 1918 — у Сімфероп. філії Університету св. Володимира: зав. б-ки, професор кафедри рос. історії та нім. мови; водночас 1921–37 — спів­роб., зав. археол. від­ділу і заст. дир. з наукової роботи Центр. крає­знав. музею Тавриди (Сімферополь). У Криму досліджував палеоліт. стоянки Кош-Коба (1923), Киїк-Коба (1923–24), Вовча (1924), у двох печерах побл. с. Сюрень (1925–27), Шайтан-Коба (1928), Аджи-Коба (1930); мустьєр. стоянку Чокурча (1928–36, з пере­рвою); курган ран­ньої бронзи побл. с. Бахчи-Елі, де від­крив стелу з епіч. сюжетом; скіф. памʼятки, зокрема городища у Холодній балці (1923) та побл. с. Ягмурча (1924), могильник побл. с. Скеля (1924), городище Керменчик-Неаполь Скіф. (1926–27), склепи пізньоскіф. культури (1927). Входив до складу Крим. комітету в справі музеїв і охорони памʼяток мистецтва, старовини й нар. побуту, очолював Таврій. товариство історії, археології та етно­графії, був одним із організаторів наук. форумів археологів у Керчі (1926) та Севастополі (1927). 12 лютого 1938 заарешт., за звинуваче­н­ням у шпигунстві на користь Німеч­чини засудж. до 5-ти р. увʼязне­н­ня. Покара­н­ня від­бував у Горьков. обл. (РФ). 1946 звільнений, як спецпоселенець мешкав у Прокопʼєвську. 14 вересня 1949 по­вторно заарешт., за звинуваче­н­ням у антирад. діяльності засудж. до 5-ти р. увʼязне­н­ня. 1953 звільнений за амністією, працював бухгалтером у Прокопʼєвську. Реабіліт. 1958.