Ерозія

Визначення і загальна характеристика

ЕРО́ЗІЯ (лат. erosio — роз­ʼї­да­н­ня, від erodo — роз­ʼїдаю) в геології — руйнува­н­ня гірських порід водою та різного роду твердими уламками, що пере­носяться водним потоком. Руйнува­н­ня (роз­чине­н­ня) внаслідок хім. впливу води називають корозією. Процеси Е., їх інтенсивність та мас­штаби залежать від сили водного потоку, типу порід, що складають земну поверх­ню, а також тектон. режиму території (посилюється на під­вище­н­нях). Роз­різняють лінійну та площову Е. Лінійна Е. буває глибин­ною (дон­ною), бічною та ре­гресивною. Глибин­на Е. — процес руйнува­н­ня земної поверх­ні по вертикалі внаслідок по­глибле­н­ня водним потоком свого русла. Бічна Е. — процес роз­мива­н­ня та руйнува­н­ня берегів, що спричиняє роз­шире­н­ня та міграцію русел з утворе­н­ням меандр. Ре­гресивна Е. — процес руйнува­н­ня та змиву гір. порід у верхівʼї водного потоку, внаслідок чого збільшується його довжина (іноді спо­стерігається пере­хват річок або ярів сусід. басейнів). Лінійна Е. призводить до формува­н­ня річк. долин, ярів, балок, улоговин на схилах, а також ін. форм земної поверх­ні. Площова Е. від­бувається на схилах по всій поверх­ні під впливом дощових вод або ж внаслідок тане­н­ня снігу. Е. водотоків здійснюється до певного рівня — базису ерозії. Заг. властивістю Е. є її селективність (вибірковість), внаслідок якої в першу чергу руйнуються менш стійкі до роз­миву гір. породи. Прикладом селектив. дії Е. є куести Криму. Іноді терміном «Е.» по­значають сукупну руйнівну дію усіх екзоген­них процесів — вітру (дефляція та коразія), льодовиків (екзарація), морів та озер (абразія) тощо. Окремо виділяють техноген­ну Е., повʼяз. із різними видами господарюва­н­ня, зокрема с.-г. освоє­н­ням територій. У світі системат. впливу водної Е. за­знає понад 11 млн км² площі суші, а вітрової — 5,5 млн км². Щорічно в Україні від Е. втрачається в середньому до 500 млн т ґрун- ту. При цьому виноситься до 24 млн т гумусу, 0,96 млн т азоту, 0,68 млн т фосфору, 9,4 млн т калію. З метою попередже­н­ня та боротьби з Е. роз­роблена система заходів, зокрема заборона на вирубку лісів, збереже­н­ня та створе­н­ня захис. лісосмуг, обмеже­н­ня на ро­зорюва­н­ня ерозійно небезпеч. земель, облаштува­н­ня спец. гідротех. споруд, закріпле­н­ня схилів тощо.

С. Ю. Бортник

Ерозія ґрунтів (Е. ґ.) — руйнува­н­ня, пере­міще­н­ня та від­кла­да­н­ня ґрунт. матеріалу внаслідок дії води, вітру та інших чин­ників. У фах літературі термін «Е. ґ.» використовують пере­важно для по­значе­н­ня водної Е. ґ., іноді — процесу пере­міще­н­ня ґрунт. матеріалу на схилах при одно­сторон. оранці, вітрову Е. у більшості випадків називають дефляцією ґрунтів. Кожен вид Е. ґ. класифікують за певними ознаками, напр., за темпами прояву — на нормал. та при­скорену, за походже­н­ням водного стоку роз­різняють Е. від талих вод, зливову та іригац., за характером пере­бігу — струмкову та між­струмкову, за результатами впливу води на ґрунт — поверх­нево-схилову та яружно-руслову. Серед її негатив. наслідків — збідне­н­ня ґрунтів на поживні речовини, погірше­н­ня фіз., фіз.-хім. та біол. властивостей, зменше­н­ня глибини родючого шару, по­шкодже­н­ня посівів, замуле­н­ня і за­брудне­н­ня річок та ка­налів, засипа­н­ня ґрунт. дрібноземом доріг, будівель та ін. госп. обʼєктів, погірше­н­ня сан.-епідеміол. показників регіонів. Інтенсифікація ерозій. процесів та пошире­н­ня їх на великі території завдають великих збитків с. госп-ву та ставлять під за­грозу без­печ. роз­виток людства. Про­блема Е. ґ. є актуал. для України. Площа с.-г. угідь, які за­знають згуб. впливу водної Е., становить 13,3 млн га, вітрової Е. — 6 млн га, у роки з ката­строфіч. пиловими бурями — 20 млн га. Екон. збитки від Е. ґ. в Україні пере­вищують 6 млрд дол. США на рік (за екс­перт. оцінками). У дослідж. механізмів і чин­ників ерозій. процесів та у роз­робле­н­ня теор. і приклад. основ боротьби з ними значний внесок зробили К. Холупʼяк, Г. Швебс, М. Долгілевич, М. Шикула, О. Тараріко, В. Бураков та ін.

Літ.: Скородумов О. С. та ін. Ерозія грунтів і боротьба з нею. К., 1961; Боротьба з ерозією грунтів. К., 1968; Захаров П. С. Эрозия почв и меры борьбы с ней. Москва, 1978; Захист грунтів від ерозії. К., 1986; Світличний О. О., Чорний С. Г. Основи ерозіє­знавства. С., 2007; Концепція охорони ґрунтів від ерозії в Україні. Х., 2008.

С. А. Балюк, М. М. Гічка

Ерозія металів (Е. м.) — місцеве руйнува­н­ня поверхонь металевих виробів, зумовлене дією механічних факторів або електричних роз­рядів. Руйнува­н­ня внаслідок хім. або електрохім. впливу називають корозією металів. Мех. Е. — результат високошвидкіс. спів­ударя­н­ня з поверх­нею металу твердих або рідких частинок. При високій т-рі мех. Е. є складовою частиною процесу абляції. Серед її різновидів — кавітац. Е. — руйнува­н­ня під впливом частих гідравліч. ударів, що виникають внаслідок кавітації в швидкорухомій рідині. Мех. Е. су­проводжується винесе­н­ням частинок металу й під­вище­н­ням шорсткості поверх­ні, що може при­звести до утворе­н­ня концентраторів напружень і, від­повід­но, зменше­н­ня кон­струкц. міцності. Електр. Е. спричиняє вивільне­н­ня певної маси металу та вкри­т­тя поверх­ні виразками. Деяким видам Е. під­даються майже усі метали та сплави, зокрема залізо, неіржавкі та ін. сталі, титан, нікель, алюміній, цирконій та їх сплави, тугоплавкі метали (молібден, вольфрам, ніобій). Е. оцінюють за величиною втрати маси, обʼємом вивільненого матеріалу, глибиною утвореної в ньому лунки або роз­мірами ін. виду руйнува­н­ня. Здатність металів та ін. матеріалів чинити опір тому чи ін. виду ерозій. руйнува­н­ня залежить від стану їх поверх­ні та специф. властивостей. Ерозійну стійкість метал. виробів під­вищують завдяки поверх­невому зміцнен­ню, нанесен­ню захис. покрит­тів, ін. технол. і кон­структив. засобам (викори­ста­н­ня біметалів, форми вузлів кон­струкцій з найкращим обтіка­н­ням потоків). Створе­н­ня захис. покрит­тів від Е. здійснюють за допомогою наплавле­н­ня, напиле­н­ня, іон­ної імплантації, нанесе­н­ня органосилікат. речовин і неорган. полімерів. На явищі Е. ґрунтуються деякі технол. процеси, напр., очище­н­ня поверх­ні виробів піском і дробом, електроерозійне обробле­н­ня, імпульсне іскрове різа­н­ня. Роз­робле­н­ня технологій нанесе­н­ня та створе­н­ня нових металополімерів, поліуретан. емалей здійснюють науковці Ін­ститутів хімії високомолекуляр. сполук та фіз. хімії НАНУ (усі — Київ). Для під­вище­н­ня ерозій. стійкості металів за­стосовують вибух. процеси. Дослідж. у цьому напрямі проводять в Ін­ституті електрозварюва­н­ня НАНУ (Київ), Укр. НДІ металів (Харків). У 1970-х рр. в Ін­ституті про­блем машинобудува­н­ня АН УРСР (Харків) проведено комплекс робіт щодо поліпше­н­ня енергокавітац. якості робочих коліс за рахунок оптимізації кон­структив. рішень парових і газових турбін. Низку матеріалів і технологій нанесе­н­ня захис. покрит­тів також роз­роблено в Ін­ституті про­блем матеріало­знавства НАНУ (Київ).

Літ.: Самсонов Г. В., Эпик А. П. Тугоплавкие покрытия. Москва, 1965; Осаждение из газовой фазы / Пер. с англ. Москва, 1970; Разрядно-импульсная технология. К., 1978; Эрозия / Пер. с англ. Москва, 1982; Мовчан Б. А., Малашенко И. С. Жаро­стойкие покрытия, осаждаемые в вакууме. К., 1983.

О. М. Корнієнко

Ерозія у медицині — ушкодже­н­ня епітелію шкіри або слизової оболонки. Причинами виникне­н­ня можуть бути мех., хім. або термічні по­дразники, дистрофічні й запал. процеси у слиз. оболонці, по­дразнювал. дія патол. виділень. Від виразки від­різняється меншою глибиною ушкодже­н­ня. Може роз­виватися на слиз. оболонках піхвової частини шийки матки (Е. шийки матки) та шлунка (Е. шлунка). Оста­н­ня найчастіше клінічно проявляється виразкоподіб. або геморагіч. син­дромом.

О. А. Звєрева

Завантажити статтю