Етнополітика

ЕТНОПОЛІ́ТИКА (від етно… і політика) — цілеспрямована діяльність держави, політичних партій і громадських організацій у поліетнічних країнах із регулюва­н­ня від­носин між етнічними групами. Включає теор. об­ґрунтовува­н­ня принципів і норм від­носин між етносами, виклад політ. форм встановле­н­ня порядку від­носин між етніч. групами, правове формулюва­н­ня та законодавче закріпле­н­ня теор. і політ. постулатів, а також практичні заходи й дії з їх реалізації. Найзагальнішими принципами Е. є або асиміляція меншин, або створе­н­ня умов для мультикультурності, при якій всі етнічні, мовні, культурні і реліг. групи отримують рівний статус і права. Реал. Е. знаходить вираже­н­ня в континуумі цих заг. принципів. Політика України, що регулює від­носини між етніч. групами в су­спільстві, викладена у Кон­ституції, а також низці законів і декларацій, зокрема Декларації прав національностей України 1991, «Про мови в Українській PCP» (1989), законах «Про громадянство України» (1991), «Про національні меншини в Україні» (1992), «Про ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин» (1998), «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» (2003). Складова Е. — ставле­н­ня її субʼєктів до спів­етників, які проживають за кордоном. Ст. 12 Кон­ституції містить положе­н­ня про те, що Україна дбає про задоволе­н­ня нац.-культур. і мовних потреб українців, які проживають за межами держави. Це положе­н­ня конкретизоване у законо­проекті «Про зарубіжного українця». Однак багато положень норматив. актів мають декларатив. характер і не реалізуються на практиці, їх часто під­міняють підзакон. актами, що загострює ситуацію в су­спільстві. Невирішеність на законодав. рівні деяких принцип. питань Е. засвідчує той факт, що за роки незалежності так і не вироблено концепції держ. Е., хоча у су­спільстві йде гостра дис­кусія щодо її змісту. Е. проявляється в реакції держави на: зміну етніч. структури су­спільства під впливом демогр. і міграц. чин­ників; характеру активності й політ. поведінки окремих або всіх етніч., мовних, культур. і реліг. груп; спів­від­ноше­н­ня у владних структурах політ. сил з різними уявле­н­нями про етніч. устрій держави. Напр., в Україні за роки незалежності істотно змінилася етнічна структура, насамперед під впливом міграц. процесів. Між пере­писами 1989 і 2001 від­бувалася етнічна еміграція. Найбільшими групами, які залишили Україну, були росіяни і євреї. Етнічна група росіян зменшилася за цей період на 3 млн осіб — з 11-ти млн 354-х тис. до 8-ми млн 334-х тис., чисельність євреїв скоротилася з 484-х тис. до 101 тис. осіб. З України також ви­їжджали німці, греки, чехи, словаки. Водночас за рахунок ім­міграції збільшувалися ін. етнічні групи. До України на­прикінці 1980-х — на поч. 1990-х рр. репатріювалося бл. 250-ти тис. крим. татар. За ці роки істотно виросли етнічні групи вихідців з Кавказу. Найбільший приріст чисельності був у вірмен: з 54,2 до 99,9 тис. осіб., й у азербайджанців: з 36,9 до 45,2 тис. осіб. Крім того, на по­стійне місце прожива­н­ня прибули вихідці з Афгані­стану, Іраку, Китаю, країн Пд.-Сх. Азії, Африки. Е. також проявляється в діяльності громад. організацій і політ. партій, спрямованій на формува­н­ня атмо­сфери довіри між етнокультур. групами, зміцне­н­ня спів­праці між ними, на пошук виріше­н­ня латент. і від­критих етніч. конфліктів. Різні уявле­н­ня про напрями і способи подола­н­ня конфліктів часто є перед­умовою для спекуляцій політ. партій — однієї з форм роз­шире­н­ня їхнього електорал. поля і перед­вибор. мобілізації населе­н­ня.

Завантажити статтю