Екологічна геологія

ЕКОЛОГІ́ЧНА ГЕОЛО́ГІЯ — науковий напрям, що виник у остан­ні два десятилі­т­тя на межі екології та геології і ви­вчає екологічні функції верх­ньої частини літо­сфери (за ви­значе­н­ням рос. геолога, академік РАН Є. Сергєєва — геологічного середовища). У екології геол. середовище включає під­земну сферу діяльності людей від поверх­ні до глибоких копалень (4 км) і над­глибоких свердловин (10–12 км). Опосередковано антропоген. чин­ник може впливати і на значно більші глибини літо­сфери. Отже, обʼєктом Е. г. є екол. стан геол. середовища — вплив геол. основи біо­сфери, її літоген. субстрату на діяльність людей, і навпаки, охорона надр, рац. (збалансоване) викори­ста­н­ня мінерал.-сировин. ресурсів, під­зем. середовища, порушеного карʼєрами, копальнями, свердловинами та ін. виробками, про­блема захороне­н­ня твердих, рідких і газоподіб. токсич. і радіо­актив. від­ходів, вплив роз­робки родовищ корис. копалин через поверх­неві геохім. аномалії на ландшафти, на роз­виток рослин і тварин та здоровʼя людей. Іноді до складу геол. середовища включають також геофіз. поля (геофіз­сфери), рельєф поверх­ні Землі (геоморфо­сферу), під­земну гідро­сферу, педо­сферу та ландшафти, хоча вони є само­стій. елементами природ. системи, обʼєктами ін. класич. наук — геофізики, геоморфології, гідрогеології, ґрунто­знавства та гео­графії (ландшафто­знавства). Техноген. (антропоген.) вплив на природу зумовив пере­творе­н­ня природ. ландшафтів (геосистем) на природно-антропоген­ні геосистеми, що складаються з тісно повʼязаних, «вкладених» одна в одну абіо­тич. (гео­сфера), біо­тич. (біо­то­сфера) і соц. (соціо­сфера) під­систем. Остан­ні поділяють на компоненти довкі­л­ля, які також є сферами та повністю або частково охоплюють Землю. Абіо­тичні компоненти — літо­сфера (геол. середовище), геофіз­сфера, геоморфо­сфера (рельєф), гідро- та атмо­сфери. Біо­тичні компоненти — рослин. покрив і тварин. світ. Абіо­ту та біоту по­єд­нує педо­сфера — ґрунт. покрив. Соціо­сферу складають демо­сфера (спільність людей Землі) та техно­сфера (усе створене людством).

Предметом Е. г. є екол. функції геол. середовища, зокрема ті процеси, що протікають у надрах під впливом природ. і антропоген. чин­ників. Зав­да­н­ня Е. г.: ви­вче­н­ня змін геол. середовища під впливом техногенезу, оцінюва­н­ня їх екол. наслідків; роз­робле­н­ня теорії та засобів оцінюва­н­ня стійкості геол. середовища та ризиків, що виникають в екол. ситуації тієї чи ін. тер.; роз­робле­н­ня засобів і технологій упр. станом і властивостями масивів геол. середовища, як техноген­но порушених, так і техноген­но створених з метою оптимізації та поліпше­н­ня їх екол. функцій; створе­н­ня екологічно без­печ. технологій роз­відки та роз­робки родовищ корис. копалин; роз­робле­н­ня технологій утилізації та захороне­н­ня небезпеч. пром. від­ходів; екол.-геол. об­ґрунтува­н­ня інж. захисту тер. і обʼєктів від природ. та антропоген. геол. процесів, що знижують екол. функції та можуть при­звести до екол. криз і техноген. ката­строф.

Термін «Е. г.» уперше викори­стано 1992–93 у працях проф. Моск. університету М. Плотникова, А. Па­влова та В. Трофимова. Ідею виділе­н­ня її в окремий напрям за­пропонували рос. вчений В. Бгатов, білорус. — Р. Гарецький та укр. — Є. Шнюков, В. Почтаренко, Є. Яковлєв, О. Адаменко і Г. Рудько. Продовжили роз­виток Е. г. також рос. вчені В. Корольов, В. Осипов, Д. Зілінг.

Близькою до Е. г. є гео­екологія. Як одну із гілок природо­знавства, що обʼ­єд­нує екол. і геогр. дослідж. екосистем, цей термін за­пропонував у 1930-х рр. нім. гео­граф К. Тролл. У 1970-х рр. термін «гео­екологія» стали широко використовувати після публікації праць академік АН СРСР Б. Сочави. Як окремий наук. напрям вона сформована в 1980–90-х рр., тобто до появи Е. г. Від­тоді гео­екологію стали ро­зуміти як геол., а дехто з дослідників — як геогр. екологію, — науку, що виникла на межі екології з геологією або гео­графією. Нині термін «гео­екологія» здебільшого вживають для по­значе­н­ня екол. стану абіо­тич. компонентів природно-антропоген. геосистем, тобто геол. середовища, геофіз­сфер, геоморфо­сфери, гідро­сфери та атмо­сфери. Екол. стан біо­тич. компонентів — це предмет біо­екології.

Завантажити статтю