Екологічна геологія
ЕКОЛОГІ́ЧНА ГЕОЛО́ГІЯ — науковий напрям, що виник у останні два десятиліття на межі екології та геології і вивчає екологічні функції верхньої частини літосфери (за визначенням рос. геолога, академік РАН Є. Сергєєва — геологічного середовища). У екології геол. середовище включає підземну сферу діяльності людей від поверхні до глибоких копалень (4 км) і надглибоких свердловин (10–12 км). Опосередковано антропоген. чинник може впливати і на значно більші глибини літосфери. Отже, об’єктом Е. г. є екол. стан геол. середовища — вплив геол. основи біосфери, її літоген. субстрату на діяльність людей, і навпаки, охорона надр, рац. (збалансоване) використання мінерал.-сировин. ресурсів, підзем. середовища, порушеного кар’єрами, копальнями, свердловинами та ін. виробками, проблема захоронення твердих, рідких і газоподіб. токсич. і радіоактив. відходів, вплив розробки родовищ корис. копалин через поверхневі геохім. аномалії на ландшафти, на розвиток рослин і тварин та здоров’я людей. Іноді до складу геол. середовища включають також геофіз. поля (геофізсфери), рельєф поверхні Землі (геоморфосферу), підземну гідросферу, педосферу та ландшафти, хоча вони є самостій. елементами природ. системи, об’єктами ін. класич. наук — геофізики, геоморфології, гідрогеології, ґрунтознавства та географії (ландшафтознавства). Техноген. (антропоген.) вплив на природу зумовив перетворення природ. ландшафтів (геосистем) на природно-антропогенні геосистеми, що складаються з тісно пов’язаних, «вкладених» одна в одну абіотич. (геосфера), біотич. (біотосфера) і соц. (соціосфера) підсистем. Останні поділяють на компоненти довкілля, які також є сферами та повністю або частково охоплюють Землю. Абіотичні компоненти — літосфера (геол. середовище), геофізсфера, геоморфосфера (рельєф), гідро- та атмосфери. Біотичні компоненти — рослин. покрив і тварин. світ. Абіоту та біоту поєднує педосфера — ґрунт. покрив. Соціосферу складають демосфера (спільність людей Землі) та техносфера (усе створене людством).
Предметом Е. г. є екол. функції геол. середовища, зокрема ті процеси, що протікають у надрах під впливом природ. і антропоген. чинників. Завдання Е. г.: вивчення змін геол. середовища під впливом техногенезу, оцінювання їх екол. наслідків; розроблення теорії та засобів оцінювання стійкості геол. середовища та ризиків, що виникають в екол. ситуації тієї чи ін. тер.; розроблення засобів і технологій упр. станом і властивостями масивів геол. середовища, як техногенно порушених, так і техногенно створених з метою оптимізації та поліпшення їх екол. функцій; створення екологічно безпеч. технологій розвідки та розробки родовищ корис. копалин; розроблення технологій утилізації та захоронення небезпеч. пром. відходів; екол.-геол. обґрунтування інж. захисту тер. і об’єктів від природ. та антропоген. геол. процесів, що знижують екол. функції та можуть призвести до екол. криз і техноген. катастроф.
Термін «Е. г.» уперше використано 1992–93 у працях проф. Моск. університету М. Плотникова, А. Павлова та В. Трофимова. Ідею виділення її в окремий напрям запропонували рос. вчений В. Бгатов, білорус. — Р. Гарецький та укр. — Є. Шнюков, В. Почтаренко, Є. Яковлєв, О. Адаменко і Г. Рудько. Продовжили розвиток Е. г. також рос. вчені В. Корольов, В. Осипов, Д. Зілінг.
Близькою до Е. г. є геоекологія. Як одну із гілок природознавства, що об’єднує екол. і геогр. дослідж. екосистем, цей термін запропонував у 1930-х рр. нім. географ К. Тролл. У 1970-х рр. термін «геоекологія» стали широко використовувати після публікації праць академік АН СРСР Б. Сочави. Як окремий наук. напрям вона сформована в 1980–90-х рр., тобто до появи Е. г. Відтоді геоекологію стали розуміти як геол., а дехто з дослідників — як геогр. екологію, — науку, що виникла на межі екології з геологією або географією. Нині термін «геоекологія» здебільшого вживають для позначення екол. стану абіотич. компонентів природно-антропоген. геосистем, тобто геол. середовища, геофізсфер, геоморфосфери, гідросфери та атмосфери. Екол. стан біотич. компонентів — це предмет біоекології.
Рекомендована література
- Сергеев Е. М. Проблемы преобразования окружающей среды и инженерно-геологические прогнозы // Междунар. геол. конгресс. 25 сессия. Докл. сов. геологов «Геология четвертич. периода, инж. геология, проблемы гидрогеологии арид. зоны». Москва, 1976
- Плотников Н. И., Карцев А. А., Рогинец И. И. Научно-методологические основы экологической гидрогеологии. Москва, 1992
- Бгатов В. И. Подходы к экологии. Новосибирск, 1993
- Шнюков Е. Ф., Шестопалов В. М., Яковлев Е. А. и др. Экономическая геология Украины: Справоч. пособ. К., 1993
- Почтаренко В. И., Яковлев Е. А. Основные методические положения эколого-геологического картирования. К., 1994
- Адаменко О. М., Рудько Г. И. Основы экологической геологии (на примере экзогеодинамических процессов Карпатского региона Украины). К., 1995
- Павлов А. Н. Теоретические и методологические основания экологической геологии // Геология. Москва, 1995
- Гарецкий Р. Г., Каратаева Г. И. Основные проблемы экологической геологии // Геоэкология. 1995. № 1
- Теория и методология экологической геологии. Москва, 1997
- Осипов В. И. Геоэкология: понятия, задачи, приоритеты // Геоэкология. 1997. № 1
- Трофимов В. Т., Зилинг Д. Г. Теоретико-методологические основы экологической геологии: Учеб. пособ. С.-Петербург, 2000
- Рудько Г. І., Адаменко О. М. Екологічний моніторинг геологічного середовища: Підруч. Л., 2001
- Трофимов В. Т., Зилинг Д. Г. Экологическая геология: Учеб. Москва, 2002
- Ясаманов Н. А. Основы геоэкологии: Учеб. пособ. Москва, 2003.
Завантажити статтю
