ЕНЦИКЛОПЕДІЯ
СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ
Encyclopedia of Modern Ukraine
A

Геологія

ГЕОЛО́ГІЯ (від гео… і ...логія) – наука про Землю, її будову, речовинний склад, рухи та історію земної кори, послідовність розвитку органічного світу, утворення й розташування корисних копалин. Вперше термін «Г.» ввів норвезький природознавець М. Ешольт у 1657. Пізнання певної ділянки Землі здійснюють шляхом спостереження і опису залягання гірських порід у природних відслоненнях, кар’єрах, шурфах, свердловинах тощо. При цьому описують і визначають послідовність нашарування порід у розрізі та поховані в них рештки тварин і рослин, заміряють елементи залягання, вивчають речовинний склад гірських порід і мінералів за допомогою усіх доступних методів, з’ясовують їх відносний і абсолютний геологічний вік. Останнім часом широко застосовують фотозйомку території з літальних апаратів. Кінцевим результатом такого комплексного вивчення окремих ділянок земної поверхні, що називається геологічним зніманням, є побудова геологічної карти. Геологічна карта будь-якого регіону – першоджерело будови земної кори, речовинного складу гірських порід і мінералів, виявлення мінерально-сировинних ресурсів.

Сучасна Г. тісно пов’язана зі спорідненими природничими науками – географією, фізикою, хімією, геодезією, океанологією, біологією, ботанікою, астрономією та ін. Вивченням будови земної кори, її речовинного складу, структур, поверхневих і глибинних геологічних процесів, які постійно змінюють лік Землі, займається комплекс наукових дисциплін, кожна з яких володіє лише притаманними її специфічними методами досліджень. Загальним методом геологічних досліджень багатьох геологічних наук є метод актуалізму, який полягає у пізнанні минулого через вивчення процесів сучасного розвитку. Уявлення про Землю як планету в космосі, її походження, сферичну будову, розподіл водних басейнів і суходолів, склад літосфери і інших оболонок дає загальна Г.

Динамічна Г. вивчає геологічні процеси, які відбуваються на поверхні Землі під впливом тепла, води, організмів та інших чинників, а також ендогенні процеси, які обумовлюють вікові коливання земної кори і орогенічні рухи, які супроводжуються вулканізмом, землетрусами, горотворенням. Більшість території суходолів вкрита потужними осадовими товщами морських і континентальних відкладів. Розчленування цих товщ на системи, відділи, яруси, горизонти та послідовність їх накопичення вивчають стратиграфія та історична Г. Розчленування базується на застосуванні біостратиграфічного методу. При цьому важлива роль належить решткам викопних організмів, особливо кер. формам.

Систематику, латеральне та вертикальне поширення викопних організмів вивчає палеонтологія, а рослинних решток – палеоботаніка. Гірські породи, які складаються з мінералів осадового і магматичного походження вивчає літологія, або петрологія, а фізичні особливості і хімічну їх природу – мінералогія і кристалографія. Успішному розвитку цих наук сприяла поява поляризаційного мікроскопа. Поширення, розподіл і середній вміст хімічних елементів у земній корі та процеси міграції їх у земній корі вивчають геохімія, біогеохімія та гідрогеохімія. Внутрішню будову Землі, її фізичні властивості і процеси, які відбуваються в її оболонках, досліджує геофізика. Пізнання фізико-географічних умов минулих епох, в яких формувалися гірські породи і мінеральна сировина, розподіл морів і суходолів, розвиток тваринного і рослинного світу належить палеогеографії. Наука, яка вивчає умови формування, поширення, хімічний склад і використання підземних вод, гідросфери взагалі, називається гідрогеологією. Галузь Г., що досліджує структури земної кори і верхньої мантії Землі, рух і розвиток їх у часі і просторі, належить геотектоніці і структурній Г. Як наука Г. виникла і розвивалася на базі практичної діяльності людини. До особливої групи геологічних дисциплін прикладного застосування нині належить Г. корисних копалин, інженерна Г., гірнича Г., військова геологія та промислова геофізика.

Перші спроби опису і систематизації гірських порід, руд металів і сплавів робилися ще у середні віки і епоху Відродження (Ібн Сина і Буруні). Основи Г. закладені в 2-й пол. 18 ст. працями Ж. Бюффона, Ж. Роме де Ліля і Р. Аюї у Франції, М. Ломоносова, І. Лепьохіна і П. Палласа в Росії, А. Вернера в Німеччині. Становленню Г. як науки сприяла ідейна боротьба між представниками школи нептунізму, які дотримувалися осадового походження всіх гірських порід, і школи плутонізму, які вважали першопричиною походження гірських порід підземний жар, або ендогенні процеси. Можливість розчленування осадових відкладів з допомогою викопних організмів вперше застосував В. Сміт (1790). З виходом 3-томної праці англійського вченого Ч. Ліелля «Principles of Geology» («Основи геології», 1830–33), в якій сформульовано принцип актуалізму і розвінчано гіпотезу катастрофізму, поряд з ученням Ч. Дарвіна стверджено еволюційний напрям у Г.

У розвитку теоретичних основ Г. важливе значення мала контракційна гіпотеза Елі де Бомона, яка пояснювала причину горотворних рухів стисканням ядра Землі внаслідок охолодження, та вчення про геосинкліналі американських геологів Дж. Голла і Дж. Дана. Теоретичне і пізнавальне значення для Г. у 18 ст. мали праці В. Зуєва, В. Сєвергіна, у 19 ст. – Г. Романовського, Г. Щуровського, В. Ковалевського, у 20 ст. – Ф. Чернишова, О. Карпінського, О. Борисяка, В. Вернадського, А. Архангельського, Є. Федорова. Систематичні геологічні дослідження в Україні почалися в кін. 18 ст. У 19 ст. вони завершилися відкриттям вугільних родовищ Донбасу (20-ті рр.), залізних руд Керченського півострова (30-ті рр.) і Криворіжжя (60-ті рр.), марганцевих руд Нікопольщини (70-і рр.). Велике значення мала організація 1882 Геологічного комітету в С.-Петербурзі. На значних територіях було виконано геологічне картування в масштабі 1:420 000. У Причорномор’ї такі зйомки здійснив М. Соколов, на Поділлі – В. Ласкарєв, на Чернігівщині – П. Армашевський. Карти масштабу 1:42 000 для Донбасу склав Л. Лутугін. 1918 створено Український геологічний комітет, який відтоді й до цього часу під іншими назвами очолює всю геологічну службу України. Від 1926 фундаментальні геологічні дослідження провадить Інститут геологічних наук НАНУ.

У пізнання геологічної будови України великий внесок зробили П. Тутковський, В. Різниченко, М. Світальський, В. Крокос, Б. Чернишов, Є. Лазаренко, Є. Бурксер, М. Безбородько, В. Порфир’єв, В. Глушко, Д. Соболєв, О. Гуров, В. Бондарчук, К. Маков, О. Каптаренко-Черноусова, П. Шульга, М. Балуховський та ін. У геологічних дослідженнях України беруть участь учені Інституту геохімії і фізики мінералів, Інституту геофізики, Інституту геології й геохімії горючих копалин НАНУ. За розвіданими запасами багатьох корисних копалин, зокрема залізних руд, марганцю, титану, цирконію, урану, ртуті, кухонної і калійної солей, каолінів, бентонітів, кольорового, виробничого і будівельного каміння, Україна має досить високі показники у світі.

Літ.: Мушкетов И. В. Физическая геология. Т. 1–2. Ленинград, 1924, 1926; Архангельский А. Д. Геологическое строение СССР. Ленинград; Москва, 1932; Карпинский А. П. Собрания сочинений. Т. 1–4. Москва; Ленинград, 1939, 1949; Страхов Н. М. Основы исторической геологии. Ч. 1–2. Москва; Ленинград, 1948; Ломоносов М. В. О слоях земных и другие работы по геологии. Москва; Ленинград. 1949; Рухин Л. Б. Основы литологии. Ленинград, 1953; Вернадский В. И. Избранные сочинения. Т. 1–5. Москва, 1954, 1960; Бондарчук В. Г. Геологія України. К., 1959; Лазаренко М. В. Основы генетической минералогии. Л., 1963; Бондарчук В. Г. Образование и законы развития земной коры. К., 1975; Белоусов В. В. Геотектоника. Москва, 1976; Монин А. С. История Земли. Ленинград, 1977; Крумбигель Г., Вальтер Х. Ископаемые. Москва, 1980; Геологія в ХХІ столітті: шляхи розвитку та перспективи. К., 2001; Железняк М., Іщенко О., Бортник C. Українські енциклопедії та словники в контексті поширення геологічних знань // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Геологія. 2023. Т. 4. № 103.

Д. Є. Макаренко

Рекомендована література

  1. Мушкетов И. В. Физическая геология. Т. 1–2. Ленинград, 1924, 1926;
  2. Архангельский А. Д. Геологическое строение СССР. Ленинград; Москва, 1932;
  3. Карпинский А. П. Собрания сочинений. Т. 1–4. Москва; Ленинград, 1939, 1949;
  4. Страхов Н. М. Основы исторической геологии. Ч. 1–2. Москва; Ленинград, 1948;
  5. Ломоносов М. В. О слоях земных и другие работы по геологии. Москва; Ленинград. 1949;
  6. Рухин Л. Б. Основы литологии. Ленинград, 1953;
  7. Вернадский В. И. Избранные сочинения. Т. 1–5. Москва, 1954, 1960;
  8. Бондарчук В. Г. Геологія України. К., 1959;
  9. Лазаренко М. В. Основы генетической минералогии. Л., 1963;
  10. Бондарчук В. Г. Образование и законы развития земной коры. К., 1975;
  11. Белоусов В. В. Геотектоника. Москва, 1976;
  12. Монин А. С. История Земли. Ленинград, 1977;
  13. Крумбигель Г., Вальтер Х. Ископаемые. Москва, 1980;
  14. Геологія в ХХІ столітті: шляхи розвитку та перспективи. К., 2001;
  15. Железняк М., Іщенко О., Бортник C. Українські енциклопедії та словники в контексті поширення геологічних знань // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Геологія. 2023. Т. 4. № 103.
завантажити статтю

Інформація про статтю

Автор:

Д. Є. Макаренко

Авторські права:

Cтаттю захищено авторським правом згідно з чинним законодавством України. Докладніше див. розділ Умови та правила користування електронною версією «Енциклопедії Сучасної України»

Бібліографічний опис:

Геологія / Д. Є. Макаренко // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. – Режим доступу : https://esu.com.ua/article-29135. – Останнє поновлення : 5 берез. 2024.

Heolohiia / D. Ye. Makarenko // Encyclopedia of Modern Ukraine [Online] / Eds. : I. М. Dziuba, A. I. Zhukovsky, M. H. Zhelezniak [et al.] ; National Academy of Sciences of Ukraine, Shevchenko Scientific Society. – Kyiv : The NASU institute of Encyclopedic Research, 2006. – Available at : https://esu.com.ua/article-29135. – Last update : 5 March 2024.

Том ЕСУ:

5-й

Дата виходу друком тому:

2006

Дата останньої редакції статті:

Цитованість статті:

переглянути в Google Scholar

переглянути в Scopus

Для навчання:

використати статтю в Google Classroom

Тематичний розділ сайту:

EMUIDідентифікатор статті на сайті ЕСУ

29135

Кількість переглядівдані щодо перегляду сторінок на сайті збираються від початку 2024 року

загалом: 1159

цьогоріч: 132

Схожі статті

Богемістика
Наука і вчення  |  Том 3  |  2004
Л. І. Даниленко
Грушевськознавство
Наука і вчення  |  Том 6  |  2006
А. Є. Атаманенко
Бібліографія мистецтвознавча
Наука і вчення  |  Том 2  |  2003
Л. П. Польовик

ВСІ СТАТТІ ЗА АБЕТКОЮ

Нагору