Економіка регіональна

Визначення і загальна характеристика

ЕКОНО́МІКА РЕГІОНА́ЛЬНА — система су­спільних від­носин, що історично склалася у межах областей держави і являє собою сукупність взаємоповʼязаних утворень та звʼязків, які забезпечують її стійкість і цілісність на макро- й мікрорівнях. Поня­т­тя «Е. р.» охоплює вироб., фінанс., кредитні, сусп. від­носини на тер. конкрет. регіону. Його трактують також як довкі­л­ля госп. діяльності, що створює комплекс необхід. для неї умов, повʼязаних з від­творе­н­ням ресурсів (насамперед людського потенціалу); наук. напрям, який ви­вчає закономірність роз­міще­н­ня продуктив. сил і р-нів. Функції Е. р.: створе­н­ня різних сервіс. вироб-в та організацій і вироб-в, що випускають продукцію між­галуз. при­значе­н­ня; забезпече­н­ня адаптації досягнень НТП до місц. умов; ко­ординація діяльності різних наук. установ і мобілізація їхніх зусиль на роз­вʼяза­н­ня зав­дань регіон. характеру. У сфері Е. р. пере­буває також зовн.-екон. діяльність, оскільки багато її форм (зокрема вільні екон. зони, прикордон­на та прибережна торгівлі, іноз. туризм) мають регіон. характер, а ін. тісно повʼязані з рівнем роз­витку інфра­структури, госп. культури та ділового середовища регіону. Госп-во регіону — від­крита екон. система, що функціонує на основі спеціалізації і між­регіон. інтеграції, зміст яких реалізується через галуз., між­галуз. та між­регіон. вироб.-екон. звʼязки. Осн. засади функціонува­н­ня Е. р.: комплексність екол., екон. і соц. роз­витку; єд­ність процесів природокористува­н­ня й охорони довкі­л­ля; територ. спільність виробництва; від­повід­ність системи роз­селе­н­ня демогр. ситуації та роз­міщен­ню виробництва; цілісність системи соц. інфра­структури; по­єд­на­н­ня територ. і галуз. упр. обʼєктами.

Провід. наук. центр у галузі Е. р. в Україні — Рада по ви­вчен­ню продуктив. сил НАНУ (Київ), що веде свою історію від Комісії для ви­вче­н­ня природ. багатств України, засн. 1919 при УАН з ініціативи В. Вернадського. Її спів­роб. роз­робляють про­гнози роз­витку та роз­міще­н­ня продуктив. сил України загалом, її регіонів і областей, АР Крим, Києва та Севастополя на довго-, середньо- й коротко­строк. пер­спективи; досліджують теор. і практ. про­блеми соц.-екон. й наук.-тех. роз­витку України та її регіонів в умовах формува­н­ня ринк. від­носин. Про­блематиці Е. р. присвяч. праці М. Долішнього, Б. Данилишина, С. Дорогунцова, І. Лукінова, З. Герасимчук, Д. Стеченка, М. Паламарчука, В. Поповкіна, С. Писаренко, М. Чумаченка, О. Шаблія та ін. Актуал. нині є дослідж. особливостей соц.-екон. роз­витку регіонів України з подальшим об­ґрунтува­н­ням необхідності пере­ходу від існуючої політики поточ. регулюва­н­ня між­рай. роз­ходжень бюджет. витрат до нового типу регіон. політики, що спирається у першу чергу на методи облаштованості тер. і роз­витку інфра­структури. Ріше­н­ня про­блем Е. р. на місцях повʼязане з під­вищеною увагою до роз­міще­н­ня продуктив. сил і соц.-екон. роз­витку тер.; проявів екон. закономірностей у звʼязку зі специфікою конкрет. регіону; найважливіших природно-екон., демогр. й екол. особливостей тер.; роз­витку між­регіон., внутрірегіон. і між­держ. екон. звʼязків. З по­гляду екон. теорії регіон. структуру промисловості України характеризують регіон. рахунки виробництва та від­повід­на система показників, включаючи валову до­дану вартість (ВДВ). Обсяги ВДВ на душу насел. регіону та індекси його фіз. обсягу складають сутність якіс. показників регіон. роз­витку (див. Табл.).

Аналіз Е. р. за узагальнюючим індикатором рівня екон. роз­витку (показником обсягу виробництва ВДВ на одну особу) під­тверджує факт по­глибле­н­ня його диференціації. Регіон. роз­виток України від­бувається досить складно і суперечливо. Процеси децентралізації влади, зростаючі дис­пропорції у рівнях екон. роз­витку окремих областей України ставлять нові зав­да­н­ня перед органами держ. і місц. влади, під­вищують їхню від­повід­альність за стан соц. добробуту населе­н­ня. Порівня­н­ня характеристик про­блемності укр. регіонів і регіонів ін. країн засвідчує їхню схожість. Напр., про­блеми, які у свій час по­стали перед Великою Британією, нині існують у Дні­проп., Донец., Запоріз. обл., де спо­стерігається масове без­робі­т­тя у звʼязку із вивільне­н­ням зайнятих у старих галузях промисловості та, як наслідок, під­вищена міграція насел. з регіонів; ситуація, зафіксов. у Німеч­чині, — у регіонах Сх. України, де лідирують галузі пере­роб. промисловості й енергетики, але від­стають лісове й с. господарства. На від­міну від Франції, де була не­стача робочої сили, в Україні присутнє хронічне без­робі­т­тя, однак у слабороз­винутих регіонах (Волин., Житомир., Черніг., Вінн., Херсон. обл.) можна викори­стати її досвід щодо формува­н­ня адм. під­ходу для подола­н­ня без­робі­т­тя. У кожній країні за­стосовували свої механізми й інструменти, але заг. для всіх були адм. та екон. методи, які перед­бачають: грош.-кредитну політику — премії за облаштува­н­ня тер. і регіон. премії зайнятості; субсидії на при­дба­н­ня земел. ділянок і пром. споруд; пільгове кредитува­н­ня створе­н­ня під­приємств буд. індустрії, сучас. видів транс­порту та комунікацій; фіскал. — податк. кредит на приріст н.-д. і дослідно-кон­структор. робіт, на­да­н­ня податк. пільг під­приємствам малого та середнього бізнесу в пріоритет. галузях; інвестиц. — держ. інвестува­н­ня у створе­н­ня під­приємств; амортизац. — впровадже­н­ня механізму при­скореної амортизації. Такі методи використовували у де­пресив. і слабороз­винутих регіонах з метою швидшого оновле­н­ня осн. фондів під­приємств різних галузей, що сприяє за­стосуван­ню новіт. технологій у виробництві, виникнен­ню нових робочих місць. Створе­н­ня ефектив. інфра­структури під­тримки сфери науки й ін­новацій є найважливішою частиною держ. політики, спрямованої на забезпече­н­ня стратег. нац. пріоритетів України, до яких від­носять під­вище­н­ня якості життя насел., досягне­н­ня екон. зро­ста­н­ня, роз­виток фундаментал. науки, освіти, культури, забезпече­н­ня оборони й без­пеки країни. Це повин­но стати стратег. орієнтиром і для субʼєктів регіон. утворень. Успішне функціонува­н­ня моделі ін­новац. роз­витку Е. р. вимагає пере­гляду діючої ін­новац. інфра­структури і її сут­тєвого вдосконале­н­ня. Важливий крок у цьому напрямі — формува­н­ня наук.-ін­новац. технол. комплексів, створених на базі провід. ВНЗів. Такі комплекси повин­ні забезпечити інтеграцію ВНЗів у реал. сектор економіки для виріше­н­ня соц.-екон. про­блем регіонів і реалізації цільових та галуз. про­грам, повʼязаних насамперед з технол. роз­витком галузей промисловості.

Літ.: Топчієв О. Г. Теоретичні основи регіональної економіки: Навч. посіб. К., 1997; Сологуб О. П. Продуктивність економіки: регіональні аспекти. К., 1998; Краснова В. В. Экономические про­блемы промышлен­ного региона. Д., 1998.

Л. І. Федулова

Завантажити статтю