Економічна ефективність інновацій

ЕКОНОМІ́ЧНА ЕФЕКТИ́ВНІСТЬ ІН­НОВА́ЦІЙ Ефективність інновацій без­посередньо ви­значає їхня конкретна здатність зберігати від­повід­ну кількість праці, часу, ресурсів та коштів у роз­рахунку на одиницю усіх необхід. і перед­бачув. корис. ефектів створюваних продуктів, тех. систем, структур. У класич. від­ношен­ні економічність характеризує витратну (ресурсну) сторону ефективності: екон. є такі ріше­н­ня, при яких ресурси необхід. складу, кількості та якості здобувають і використовують з мінімально можливими витратами. В умовах панува­н­ня держ. форми власності та централізов. методів упр. економікою у СРСР пере­важав і від­повід. централізов., уніфіков. для всіх під­приємств та організацій під­хід до оцінки ефективності госп. рішень. Цей принцип перед­бачав єдиний для всіх субʼєктів критерій ефективності капітал. вкладень — екон. ефект, отриманий на усіх стадіях і етапах реалізації ін­новації (від проведе­н­ня дослідж. та роз­роблень до викори­ста­н­ня ін­новацій у споживача). Різноманітність метод. під­ходів об­умовлена лише показниками, якими оцінювали цей ефект — приведені витрати на реалізацію ново­введе­н­ня чи інтеграл., або річний екон. ефект.

Істор. ретро­спектива свідчить, що наук. спів­товариство по­стійно виробляло певні під­ходи до оцінюва­н­ня результатів наук.-тех. діяльності. Принципи оцінюва­н­ня окремих досягнень завжди так чи інакше ґрунтувалися на узгодженості цих досягнень із уже сформов. масивом наук. знань. Поряд з оцінкою без­посередньо значущості нових наук. здобутків, їхньої змістов. сторони, увагу звертали на роз­гляд наук.-тех. діяльності та її результатів з по­гляду ефективності для су­спільства (екон., соц. та ін.), зокрема за рад. часів шукали способи виміру екон. ефективності на різних етапах наук.-тех. діяльності. Так, С. Струмилін за­пропонував своєрідну формулу, згідно з якою ефективність наук.-тех. діяльності як продуктив. сили прямо пропорційна обсягові впроваджуваних знань, по­множеному на глибину їхнього засвоє­н­ня і широту пошире­н­ня в працюючих масах. Поміт. внесок у роз­робле­н­ня метод. під­ходів до оцінюва­н­ня результатів НТП зробили В. Александрова, Ю. Бажал, О. Степанов, Ю. Шкворець. У сучас. ринк. умовах від­мін­ності цілей господарюючих субʼєктів при­звели до необхідності ви­окремле­н­ня різних показників екон. ефективності від­повід­но до різних рівнів екон. системи. Нині метод. під­ходи характеризують ін­новацію як обʼєкт бізнесу, а показники, що до­зволяють оцінити Е. е. і., враховують у вартіс. виражен­ні усі результати й витрати, об­умовлені реалізацією ін­новацій. Найбільш поширений і конкрет. під­хід — оцінка Е. е. і. на тактич. рівні ін­новац. менеджменту в процесі оцінки ефективності окремих ін­новац. проектів та їхньої сукупності. Отримати оцінку з ефективності ви­значеними обмеже­н­нями можна за допомогою т. зв. індексу поверне­н­ня від дослідж., що є аналогом інвестиц. критерію абсолют. ефективності. Цей показник дає можливість оцінити ін­новації (попередні і під­сумк.) як всієї діяльності компанії, так і на рівні окремого проекту. При ви­значен­ні показника необхідно враховувати фактори «ділових можливостей» (методика фірми «Borg Warner»): роз­міри перед­бачуваного ринку, економію на витратах, зокрема при виробництві нового продукту в порівнян­ні з аналогом, річний прибуток від реалізації, ви­значений у роз­рахунк. цінах. Методика оцінки абсолют. ефективності добре від­працьована і при прояві ін­новац. під­ходу (у контекс­ті врахува­н­ня особливостей конкрет. ін­новацій і за умови врахува­н­ня специфіки ін­новац. діяльності) може бути викори­стана для оцінок більшості типів ін­новацій при від­повід. коректуван­ні на неви­значеності й ризики. За­пропоновані також метод. під­ходи до здійсне­н­ня інтеграл. аналізу Е. е. і., орієнтов., насамперед, на зовн. користувача з метою під­вище­н­ня капіталізації компанії або для ви­значе­н­ня порівнял. (умов.) цін­ності потоку ново­введень як інструменту динам. аналізу ін­новац. діяльності компанії. Приклад такого під­ходу демонструє фірма «Alcoa», де здійснюють моніторинг закінчених дослідж. раз у квартал, оцінюють можливу величину прибутків і ви­значають дис­контов. вартість за єдиний для всіх ін­новацій термін продажів (15 р.); оцінку ін­новацій з короткими жит­тєвими циклами (як правило, при оцінці модифіков. ново­введень); оцінку радикал. ін­новацій, стійких протягом декількох обріїв стратег. планува­н­ня до існуючих і очікуваних рівнів фундаментал. ринк. неви­значеності. Однак при цьому в усіх випадках варто враховувати високі рівні власне ін­новац. неви­значеності та ризиків. Крім того, при викори­стан­ні результатів інтеграл. оцінок, особливо при прийнят­ті альтернатив. рішень, потрібно мати на увазі явище, по­значене як ефект субʼєктивізації оцінок при викори­стан­ні ускладнених методик. Осн. про­блеми Е. е. і.: оцінюють товар, якого ще немає на ринку; технологія містить нові елементи; неві­домі довготривалі наслідки (присутній високий ступ. неви­значеності). Гол. документом для оцінки за­пропонованих ін­новацій є бізнес-план, показниками оцінки Е. е. і. — стандарт. набір показників для оцінки ефективності інвестиц. проектів. Якщо характеризувати ін­новацію як результат дослідниц. і наук. діяльності, корисними будуть оцінки ін­новацій, виходячи з критеріїв, прийнятих у наук. спів­товаристві. Такі оцінки, роз­рах. за­звичай у балах з урахува­н­ням вагових коефіцієнтів, характеризують наук. продуктивність, авторитет і репутацію ін­новац. колективів за позиціями: наук. публікації, участь у наук. конф., заявки на патенти, власне патенти, премії і нагороди, завершені проекти, прототипи, технології, наук. моно­графії, компʼютерні про­грами та ін.

Завантажити статтю