Екстремізм соціальний

ЕКСТРЕМІ́ЗМ СОЦІА́ЛЬНИЙ  — схильність до крайніх поглядів і засобів, відображена у відповідній соціальній поведінці, що є неприйнятною у суспільстві та суперечить наявним механізмам досягнення соціального компромісу. Екстремізм — складне соц.-політ. й ідейно-психол. явище, присутнє в усіх сферах людської активності: міжособистіс. спілкуванні, статевих взаємовідносинах, ставленні до довкілля, політиці тощо (зазвичай виділяють політ., екон., реліг., побут. екстремізм). Найбільш близьким до нього є поняття «агресія», однак вона може бути мотивов. і немотивов., тоді як екстремізм завжди мотивований. Гол. відмінність екстремізму від ін. близьких за значенням понять («радикалізм», «фанатизм», «тероризм») полягає у тому, що він характеризує специфіч., надзвич. тип або спосіб соц. дії та містить ціль, ідеологію, мотивацію, засоби і способи дії. Екстремізм як соц. явище властивий лише людям, завжди концептуал. й ідеологічний. Цим терміном можна позначати дії, базовані виключно на екстреміст. ідеології. В ідеол.-доктринал. плані Е. с. притаманне вибірк. користування цінностями, присутніми в доктринах осн. класів. Ідеол. і класова орієнтації є критеріями поділу політ. екстремізму: осн. різновиди лівого екстремізму — анархізм і троцькізм, правого — фашизм. Соц. базу Е. с. найчастіше становлять маргінал. прошарки, представники націоналіст., реліг. рухів та незадоволені існуючою соц. реальністю (або певною її частиною) інтелігенція, молодь чи військові. До її суб’єктів відносять окремих індивідів, соц. групи, угруповання, організації та рухи екстреміст. спрямування. Розрізняють Е. с. особистості, держави, суспільства, спрямов. на зовн. об’єкти та на самого себе (саморуйнівна поведінка). Для нього характерна нетерпимість до інакомислення, плюралізму, пошуку консенсусу. Сутнісну природу Е. с. складають соц. нігілізм і радикалізм, схильність до насильниц. дій, непомір. вибір засобів досягнення цілі, особливо у конфлікт. й екстремал. ситуаціях. Найчастіше він виникає в середовищі тих соц. верств, значення екон. і політ. функцій яких у суспільстві знижується і вони відчувають загрозу своєму соц. статусові. Е. с. тісно пов’язаний з поняттям «конфлікт» і спрямов. на придушення чи викорінення окремих соц. груп або спільнот. У наук. літературі існують два погляди щодо Е. с. Згідно з першим, він орієнтов. насамперед не на трансформацію існуючого суспільства, а на його збереження, і являє собою захисну агресивну реакцію на загрозу зміни існуючого соц. порядку. В цьому випадку ідеол. основою Е. с. зазвичай виступає традиц. ідеологія, яка у певних конкрет. обставинах набуває крайніх проявів і може мати форму протидії окремих суб’єктів за допомогою надзвич. засобів і способів задля збереження влас. фіз. чи духов. існування. Відповідно до ін., Е. с. — продукт розрізненого суспільства, яке ще не набуло або вже втратило заг. ідеологію, єдині цінності та цілі; де є індивіди чи групи людей, незадоволених своїм соц. станом. У таких випадках він базується на соц. відносинах, які спричинюють стан непотрібності та чітко визначеної нерівності. Екстреміст. процеси зумовлюють переживання соц. груп, що посідають найнижчі щаблі соц. драбини. Це помітно в суспільствах, які стали на шлях трансформації і концентруються в маргінал. прошарках соціуму. Для них притаманні поєднання традиц. і нових рис культури, неповна зміна соц. статусу, відмінні умови проживання. Можливі чинники виникнення Е. с. в тій чи ін. країні або соц. групі: проблеми соціалізації (прорахунки у вихованні, негатив. вплив родини); соц.-психол. і морал. (невміння та небажання рахуватися з позицією ін., нездатність адекватно вести себе в екстремал. ситуаціях, особиста психол. неврівноваженість); соц.-екон. (матеріал. нерівність, невпевненість у майбутньому, соц.-екон. кризи в суспільстві); ідеол. (авторитаризм, антидемократ. дискурси у політиці та мас-медіа); облаштування влас. життя (особливо для молоді); психоепідеміол. (як результат соц. надлому, послаблення соц. норм, пов’язаних з постій. емоц. напруженням, неможливістю повноцін. самореалізації, послабленням особистіс. захисних механізмів). Нині відсутні достатньо аргументов. дані, які б підтвердили або заперечили висновок про те, що нерівність є осн. причиною виникнення екстремізму і розповсюдження тероризму. Певна нерівність може викликати напруженість в суспільстві, але на практиці вона частіше сприймається відносно спокійно, особливо якщо не зростає протягом тривалого часу. Однак в умовах погіршення соц. становища, втрати роботи, обмеження життєвих можливостей у свідомості людей зростають ксенофобія і агресивність. З огляду на це, у наук. дослідж. даної проблеми переважає погляд, згідно з яким прямих причинно-наслідк. зв’язків між бідністю і нерівністю та екстремізмом немає. Для найбідніших країн з низьким рівнем соц.-політ. розвитку політ. екстремізм, а тим більше тероризм не властиві. Ці явища, помітні в трансформац. суспільствах, сконцентров. у маргінал. верствах соціуму, що характеризуються незвич. співіснуванням традиц. та нових рис культури, неповними змінами статусу умов життя в сучас. постмодерніст. суспільствах з яскраво вираженою поляризацією насел. за етносоц. ознакою. В ході аналізу умов виникнення екстремізму і тероризму потрібно уникати абсолютизов. розуміння рівня й умов життя, але враховувати факт існування віднос. депривації, коли групи індивідуумів, які перебувають у менш вигідних умовах, порівнюють своє матеріал. становище з більш благополуч. громадянами і відчувають гостре незадоволення. Індивідууми або групи індивідуумів, що вважають себе несправедливо знедоленими, можуть намагатися компенсувати цю несправедливість будь-якими засобами, включаючи насильниц. дії як проти багатих, так і проти бідних. Така тенденція особливо часто присутня в групах, схильних до сильної колектив. самоідентифікації на основі етніч. приналежності, релігії, мови чи культури. Окремим фактором, що сприяє розповсюдженню ідей екстремізму на ґрунті бідності й нерівності, є збільшення частки молодого насел. (насамперед у т. зв. країнах третього світу). Відсутність можливостей знайти роботу, відповідну рівню освіти, сприяє виникненню почуттів розпачу і незадоволення. Зіткнувшись з соц. виключенням, молоді люди вважають, що для них немає ін. способу вплинути на ситуацію і змінити стан речей для себе та суспільства загалом, як через Е. с. Не маючи легал. способів продуктивно і достойно заробляти, вони можуть звернутись до насильства. Етнічні, реліг., культурні відмінності самі по собі рідко призводять до виникнення екстреміст. настроїв і проведення терорист. актів, хоча часто стають їхнім підґрунтям за наявності соц., політ. й екон. нерівності. Таким чином, етнічна ідентифікація стає важливим інструментом для забезпечення легітимності своїм діям і залучення нових прибічників. Носіями ідей нетерпимості, політ. екстремізму та тероризму виступають, як правило, представники двох полярно протилеж. груп суспільства. З одного боку, це представники його найбідніших верств, які найчастіше і стають виконавцями терорист. актів, з ін. — представники освічених і заможних соц. верств, а саме тих, які мають певний рівень культури чи психол. маргіналізації і виступають легітимізаторами екстремізму, впроваджуючи застосування насильства та надихаючи людей на терорист. акції. Екстреміст. ідеології та практика привабливі для багатьох твор., інтелектуал. і актив. людей, оскільки пропонують різноманітність створення нового світу на противагу усталеному. Маючи у розпорядженні радикально ін. й неприпустимі для усталених соц. відносин ідеї і плани, носії Е. с. створюють резерв можливостей для суспільства, яке переживає незворот. розпад всієї соціокультур. системи. Екстремісти можуть прийти до влади у випадку, коли вичерпані всі можливості зміни еліт або приходу до влади легітим., систем. опозиції.

Більшість насел. України, що характеризується категорич. неприйняттям як існуючого стану речей, так і екстремал. шляхів до його зміни, перебуває між двома вогнищами соц. невдоволення. Ця частина соціуму відчуває свою відірваність від політ. сфери загалом, процесів прийняття рішень і реалізації сусп. інтересів за допомогою влад. важелів. З ін. боку, вона поки що рішуче відмежовується від соц. маргінесу, розуміючи його деструктивну природу, а також з міркувань безпеки. Сплеск екстремізму можна очікувати тільки тоді, коли одна з цих соц. перегородок буде зруйнована. Найбільш непередбачувані наслідки матиме «прорив» у бік люмпену, що цілком можливо у випадку поступового або раптового витіснення більшості насел. за межу бідності та безправ’я. Відчуття повного блокування всіх сподівань є передумовою неконтрольов. спалаху агресії. Протягом всього періоду проведення моніторинг. дослідж. Інституту соціології НАНУ (Київ) «Українське суспільство» (від 1994) частка осіб, готових особисто взяти участь у захопленні будівель держ. установ або створенні незалеж. від влади зброй. формувань для обстоювання своїх прав, не перевищувала 3 % дорослого насел. України.

Завантажити статтю