Життєвий задум

ЖИТ­ТЄ́ВИЙ ЗА́ДУМ — уособле­н­ня ро­зумі­н­ня сенсу життя та ідеї власного майбутнього. Змістом, світо­гляд. сутністю індивід. життя людини є жит­тєвий шлях. Сві­доме й цілеспрямоване його формува­н­ня індивід починає з концентрації мрій та нечітких бажань у Ж. з. Через жит­тєві плани людина реалізує жит­тєву про­граму, в якій конкретизує домінантну жит­тєву мету. Її внутр. світу властиві складність, динамічність, суперечливість, певна дис­гармонійність. У ньому по­єд­нано субʼєктивне й обʼєктивне, ілюзорне і реал., минуле і майбутнє, набуте й очікуване, можливе і бажане. Все це ви­значає Ж. з., жит­тєві орієнтири, жит­тєву стратегію особистості, яка прагне до саморозкри­т­тя і самореалізації.

Процес творе­н­ня влас. життя залежить від вчасно зробленого правил. вибору. Наслідками і проявами дис­гармоній. світобудови є помилковий особистіс. вибір, недо­статнє усві­домле­н­ня можливих альтернатив, уника­н­ня від­повід­альності за жит­тєве ріше­н­ня. Не­продуктивне роз­вʼяза­н­ня жит­тєвих та вікових криз спотворює роз­виток особистості. Страх новизни, під­сві­доме бажа­н­ня зберегти себе і свій внутр. світ утримують людину на стадії особистіс. дис­гармонії, жит­тєвої некомпетентності, яка полягає у незадоволеності влас. світобудовою, зневірі, від­сутності стійкої мотивації, необхід. для енергет. забезпече­н­ня кардинал. змін у житті. Активне ставле­н­ня до своєї жит­тєвої практики дає можливість особистості сві­домо ви­значати спрямованість жит­тєвого шляху. Причому її ниніш. жит­тєвий світ залежить від усіх поперед. етапів світобудови і ви­значає ставле­н­ня людини до сьогоде­н­ня й майбутнього. Зовн. умови часто стають поштовхом до зміни Ж. з., рекон­струкції жит­тєвого світу. Це від­бувається тоді, коли напруженість внутр.-особистіс. суперечностей, випадк. невдачі, образи, хвороби, побут. не­приємності, де­пресії тощо роблять особистість як систему неврівноваженою. У під­літк. віці особистості властиво найбільше внутр. протиріч, тому важливо, щоб зовн. чин­ники не стримували й не спотворювали її твор. роз­виток, а сприяли гармонізації внутр. світу. Індикатором особистіс. зро­ста­н­ня є жит­тєва криза. Криз. ситуація допомагає індивіду усві­домити свій Ж. з., при цьому справитися з труднощами може не кожен, як правило, складно їх подолати під­літкам. У такому випадку криза спричиняє невротичні симптоми, соматичні хвороби, девіантні прояви, часткову або повну втрату змісту життя. Кваліфіковану допомогу необхідно спрямовувати на від­новле­н­ня субʼєкт. саморегуляції, віри у власні сили.

У житті особистості існують періоди під­йомів і спадів, т. зв. вузлові точки. В прийнят­ті того чи ін. ріше­н­ня, яке ви­значає подальший жит­тєвий шлях людини, важливе місце належить від­повід­альності, у пошуку й ви­значен­ні смислів допомагає совість. Від­повід­альність дає можливість людині сві­домо ставитися до влас. потреб і спонукань. При цьому воля до­зволяє під­нестися над потягами й усві­домити себе самого як субʼєкта. Саме від­повід­ал. ставле­н­ням до життя субʼєкт надає йому «руху по ви­східній», не даючи роз­чинити себе в потоці ситуацій, дрібних бажань. Такий рух означає прямува­н­ня людини від рівня біол. до соц., а далі — до духов., який і під­носить її над вузькоего­їстичним або вузькосоціальним, дає сили жити не за законами меркантил. при­стосуванства чи соц. під­леглості, а за внутр. законом, унікал. цін­ностями, які повин­ні пройти пере­вірку влас. совістю.

Ж. з. роз­глядають як динамічне уявле­н­ня людини про те, яким чином може бути реаліз. сенс життя на даному етапі. Він взаємоповʼяз. з поня­т­тями картини світу, жит­тєвих смислів, а також жит­тєвого стилю особистості; може бути твор. або хибним. Критерієм твор. задуму є спрямованість на особистісне зро­ста­н­ня. Ж. з. удосконалюється в процесах самопі­зна­н­ня, самотворе­н­ня і самореалізації особистості. На етапі його становле­н­ня у молодої людини повин­ні бути сформовані високі особистісні цін­ності, від­повід­ні їм жит­тєві цілі, мотивація самороз­витку, здатність подивитися на себе обʼєктивно, під­нестися над собою, над своїми бажа­н­нями й спонука­н­нями, над конкрет. ситуацією, збагнути можливі варіанти роз­витку й удосконале­н­ня своєї особистості, сві­домо обирати шляхи та способи гармоній. взаємодії з зовн. світом, з ін. людьми, умі­н­ня дбати про майбутнє, враховуючи колишні невдачі й досягне­н­ня. Важливими при цьому є зна­н­ня під­літком своїх можливостей, інтересів, бажань і прагнень, набутий досвід. Під­літк. вік є сензитив. для становле­н­ня твор. Ж. з. Його формува­н­ня знач. мірою залежить від того, які ідеали та цін­ності панують у най­ближчому оточен­ні. Становле­н­ня твор. Ж. з. повʼязане з емпатією. Дорослі повин­ні дбати про те, щоб мрії, сподіва­н­ня, устремлі­н­ня під­літків були високими. Нед­опустимим є «про­грамува­н­ня» їхніх дій, реакцій, роз­витку особистіс. якостей. Навʼязува­н­ня дорослими своїх позицій призводить до су­противу з боку під­літка або по­ступового пере­творе­н­ня його в людину без влас. морал. пере­конань і жит­тєвої позиції. Небезпечно ставити вимоги до під­літка виключно як до маленького, коли він повинен виконувати за­пропоновану роль, задовольнившись позицією опікуваної, без­вольної дитини. Це є чин­ником затримки психоемоц., соц. роз­витку особистості, яка стає не­здатною до твор. осмисле­н­ня свого жит­тєвого шляху. Не­здатність ро­зі­братися у різних, часто протилеж. вимогах і на­становах дорослих, дезорієнтованість у змісті, контекс­ті та метафоричності висловлювань оточуючих можуть при­звести до псих. захворювань дітей та під­літків. Психол. барʼєри між дорослими і під­літками пояснюють роз­біжністю їхніх цін­ніс. орієнтацій, жит­тєвого досвіду, рівнів культури, інтелекту, жит­тєвих про­грам.

Складність ви­вче­н­ня Ж. з. особистості полягає у тому, що під­літок не лише може від­чувати труднощі у процесі вербалізації влас. про­блем, але й часто чітко не усві­домлює їхню суть, не роз­різняє фактичну ситуацію і ситуацію, створ. його уявою. Крім того, людина може під­мінити задачу на «проясне­н­ня смислу» задачею на «прихова­н­ня смислу», внаслідок чого зникає істин­на смислова структура. В процесі психотерапевт. роботи в першу чергу необхідно працювати над ро­зумі­н­ням та інтер­претацією жит­тєвої ситуації юним пацієнтом. З метою сприя­н­ня правил. ро­зумін­ню людиною адресованого їй пові­домле­н­ня необхідно домогтися встановле­н­ня діалогіч. взаємодії, яка сприяє взаємодії смислових позицій людей.

Значе­н­ня, поня­т­тя, які формують Ж. з., можуть бути від­ображені за допомогою засобів матем. обробле­н­ня (багатомірне шкалюва­н­ня, кластер. аналіз та ін.) у ви­гляді різноманіт. геом. моделей, які називають субʼєктив. семант. просторами. У ви­вчен­ні жит­тєвих смислів під­літків і їхніх батьків доцільним є метод репертуар. ґраток Дж. Келлі. Він дає можливість скласти унікал. «словник кон­структів» людини, які від­творюють систему особистіс. цін­ностей, неусві­домлюваних мотивів і установок, виявити ієрархію смислових кон­структів, які від­ображають Ж. з. під­літка, дослідити причини й умови дис­гармоній. самороз­витку особистості, втрати нею сенсу життя, дис­гармонії взаємин у сімʼї.

Завантажити статтю