Духовність

ДУХО́ВНІСТЬ — категорія людського буття, що зумовлює його транс­цендуючий та комунікативний характер, виражає здатність людини до творе­н­ня культури й самотворе­н­ня. Проясне­н­ня природи люд. буття через категорії «дух» та «Д.» означає, що людина може не тільки пі­знавати чи від­ображати навколиш. світ, але й творити його. Творчі можливості людини як духов. істоти свідчать про те, що, крім мисле­н­ня, вона має вольове від­ноше­н­ня до реальності. Дух як взаємодія мислител.-спо­глядал. та вольових процесів по­стійно обʼєктивується в артефактах, створюючи світ культури. Д. по­стає як інтеграл. категорія, що виражає теор.-пі­знав., худож.-творчу та морал.-аксіол. активність людини. У християн. антропології Д. є виразом вищого моральніс. спрямува­н­ня люд. буття до Бога. Для М. Бердяєва гол. атрибут Д. — свобода, що споріднює людське та божествен­не, виявляється в творен­нi обʼєктів культури і влас. життя. Креативно-транс­цендуючий характер Д. дав пiд­ставу О. Лосєву трактувати її як мiфотворе­н­ня. У сучас. укр. фiлософiї обрiї Д. окреслюють через вiру, надiю, любов (В. Шинкарук, С. Кримський), що ви­яскравлює Д. як онтолог. осере­д­дя людини. Глибина ро­зумі­н­ня Д. роз­кривається при аналізі поня­т­тя «без­духовність». Категорії «Д.» у люд. бутті певною мірою протистоїть категорія «душевність», яка виражає спрямованість людини до ближнього, здатність до конкретно вираженої любові та спів­чу­т­тя. Різницю Д. та душевності українська мова окреслює у контроверзі «духовна людина»–«душевна людина». «Д.» і «душевність» у єд­ності складають екзистенц. основу особистості.

Завантажити статтю