Єпархія

ЄПА́РХІЯ (грец. έпαρχία — владарювання) — церковно-адміністративна територіальна одиниця. Очолює архієрей (митрополит, архієпископ, єпископ), який відповідає за стан Є. та свою діяльність у ній перед органами вищої церк. влади. Первісно Є. означала адм.-територ. одиницю у Рим. імперії доби правління Константина Великого (324–327). Згодом цю назву перенесено й на церк. округи, оскільки обидва ці поділи співпадали територіально. У РКЦ відповідником Є. є дієцезія, яку очолює єпископ-ординарій. У Сх. Церкві група Є. утворює архієпархію чи митрополію. Є. поділяються на благочиння (деканати), які складаються з парафій. В Україні перші Є. (6 або 9) постали за часів Володимира Великого і входили до складу Київ. митрополії. До 1240 кількість Є. зросла до 16-ти (зокрема на тер. сучас. України — 10): митрополича Київська, Чернігівська, Білгородська, Володимиро-Волинська, Турівська, Переяславська, Юр’ївська, Перемиська, Галицька, Угрівська. Межі Є. відповідали межам князівств, а кафедри єпископів були у їх столицях. Разом з держ.-політ. змінами мінялися число і межі Є., одні занепадали й зникали, ін. утворювалися. Так, у 2-й пол. 15 ст. в складі Київської митрополії (по відділенні від неї 1448 Московської) залишалося 8 укр. Є. (на тер. Великого Князівства Литовського — Київська, Чернігівська, Турово-Пінська, Луцька, Володимирська; на тер. Речі Посполитої — Холмська, Перемиська, Львівсько-Галицька) і 2 білоруські. Після Берестей. унії 1596 існували рівнозначні укр.-православні та унійні Є.: митрополича Київська, Чернігівська (лише православна), Володимиро-Берестейська, Луцько-Острозька, Пінсько-Турівська, Холмська, Перемиська, Львівсько-Галицька. У часи Польс.-Литов. держави укр. Є. зубожіли, а за їхні маєтності часто велися суперечки; землі Галицько-Львівської Є. у 15 ст. частково відійшли у володіння львів. латин. архієпископа. Після розподілу укр. земель між Рос. і Австр. імперіями на тер. сучас. України існувало 10 православ. Є.: у рос. межах — Київська, Чернігівська, Полтавська, Харківська, Катеринославська, Таврійська (кафедра у Сімферополі), Херсонська (в Одесі), Подільська (у м. Кам’янець, нині Кам’янець-Подільський Хмельн. обл.), Волинська (у Житомирі) і Холмська (від 1907); у австр. межах була одна укр. православна Є. з осідком у Чернівцях (до 1783 — у Радівцях, 1873 піднес. до митрополії Буковини й Далматії). Унаслідок переслідування, а згодом і заборони існували укр. греко-катол. Є. лише в межах Австро-Угор. імперії в Галичині — Львівська (митрополича), Перемиська і Станіславська (від 1885); на Закарпатті — Мукачівська (з осідком в Ужгороді), від 1818 — Пряшівська, а від 1912 — Гайдудорозька; до 1875 єдиною укр. греко-катол. Є. в межах Рос. імперії була Холмська. Рев. події 1920-х рр. в Україні вплинули і на розвиток еклезіології — поряд із багатьма ін. нововведеннями у новоствор. УАПЦ щодо Є. вживали поняття «округова церква». На поч. 30-х рр. існували такі «округові церкви» (їх тер. не співпадала з тогочас. адм.-територ. поділом): Балтська, Бердичівська, Білоцерківська, Вінницька, Волинська, Глухівська, Кам’янецька, Катеринославська, Київська, Конотопська, Коростенська, Лубенська, Ніжинська, Полтавська, Прилуцька, Проскурівська, Роменська, Уманська, Харківська, Черкаська, Чернігівська та Шепетівська. У 1930-х рр. на тер. УСРР церк. адм. структура була практично ліквідована. Намагання відродити Є. під час 2-ї світової війни були надто короткотривалі, тільки з отриманням відносної свободи після війни поступово відновлено колиш. поділ на Є. Київської митрополії. У складі Польщі укр. віруючі у 1920–30-х рр. мешкали на тер. Волинської, Варшавсько-Холмської і частково Поліської Є. Польс. православ. Церкви. 1940–44 православні віруючі в Ген. Губернаторстві належали до трьох Є.: Холмсько-Підляської, Варшавської і Лемківської. Греко-катол. Є. у Зх. Україні не зазнали змін після 1-ї світової війни (лише з Перемиської Є. виділено Лемківщину в окрему візитатуру) — після 2-ї світової війни вони були ліквідовані.

Станом на поч. 2009 в Україні діяли 83 Є. різних православ. юрисдикцій, 13 Є. УГКЦ, 7 Є. (дієцезій) РКЦ, 1 Є. Вірм. Апостол. Церкви. Для українців греко-католиків за межами України від 1777 діє Є. у м. Крижевац (нині Хорватія); у Канаді 5 Є.: Вінніпезька митрополича, Едмонтонська, Торонтонська, Нью-Вестмінстерська і Саскатунська; у США 4 Є.: Філадельфійська митрополича, Пармська, Чиказька і Стемфордська; у Польщі 2 Є.: Перемисько-Варшавська митрополича та Вроцлавсько-Ґданська; по одній єпархії в Буенос-Айресі (Арґентина), Куритибі (Бразилія) і Мельбурні (Австралія). На країни Зх. Європи іменовано 1946 апостол. візитатора з деякими єпархіал. адм. функціями (згодом вилучено Німеччину, Велику Британію, Францію, у яких створ. окремі екзархати). Православні Укр. Церкви поза Україною об’єднані, без поділу на Є., в митрополії — у Зх. Європі (УАПЦ), у США (УПЦ, 1 митрополит і 3 єпископи з осідками у містах Філадельфія, Детройт, Чикаґо і м-ку Бавнд Брук, відповідно шт. Пенсильванія, Мічиґан, Іллінойс та Нью-Джерсі) і Канаді (Укр. Греко-Православна Церква, митрополит у м. Вінніпеґ, провінція Манітоба, і єпископ у Торонто). Організоване православне церк. життя, хоч і не оформлене в офіц. Є., існує в Арґентині, Бразилії та Австралії (1 єпископ), де велика частина церк. громад входить до складу митрополії з центром у Європі.

Завантажити статтю