Донбас

Визначення і загальна характеристика

ДОНБА́С — історично сформований регіон; один із найроз­винутіших в Україні промислово-енергетичних комплексів зі значними природними ресурсами, потужним виробничим потенціалом. Сучас. Д. роз­таш. на Сх. України й адміністративно охоплює Донец. та Луган. обл.; пл. — 53,2 тис. км² (8,8 % пл. країни). Д. — найчисельніший (майже 8 млн осіб) і один з найщільніше заселених регіонів країни (139 осіб/км²), значна частина міського населе­н­ня (бл. 90 %). На його тер. склалися системи міських поселень, у яких взаємодіють різні функціонал. типи міст (найбільші — Донецьк, Маріуполь, Луганськ, Макіївка, Горлівка, Краматорськ) та смт. Етніч. склад насел. складний, значна його частка — наслідок ім­міграц. процесів у 19 — на поч. 20 ст., спричинених необхідністю забезпечити пром.-енергет. комплекс робочою силою (прибували росіяни, а також білоруси, азербайджанці, вірмени, грузини, молдовани та ін.). Так, станом на 2001 українці складали 57,5 %, росіяни — 38,5 % (унаслідок цього регіон вважають російськомовним). Геогр. положе­н­ня Д. досить вигідне: 120–150 км (найвід­даленіші пункти — понад 200 км) від Азов. моря, недалеко від залізних руд Криворіж­жя (350–450 км) і Керчі (300–350 км), від манганових руд (250–350 км). Густа залізнична мережа сполучає його зі Сх. Європою; через Донець — із Доном, Волгою та Ка­спій. морем. Під впливом людини степ Д. за­знав найбільших змін в Україні і навіть у Сх. Європі. Змінено первісну водну сітку: в долинах річок багато водо­ймищ, низка ка­налів, що по­стачають воду, ставків у западинах, спричинених обвалюва­н­ням старих шахт тощо. Багато хлібороб. площ зайнято під пром. обʼєкти, люд. оселі. Вирубано невеликі чагарникові та більші, роз­таш. над Сівер. Дінцем, ліси. Регіон від­значається різноманітністю і багатством копалин, які є сировин. базою для роз­витку пров. галузей промисловості. Осн. з них: камʼяне вугі­л­ля (Донецький камʼяновугільний басейн), камʼяна сіль (Артемівське родовище камʼяної солі), калійна сіль (Дні­пров.-Донец. калієнос. р-н), вогнетривкі глини (Часовоярське родовище вогнетривких глин). Основа економіки Д. — камʼяне вугі­л­ля, яке у невеликих шахтах видобувають з глиб. 50–100 м, глиб. більшості шахт до 200 м, най­глибші — до 1 км. Роз­ві­дані запаси камʼяного вугі­л­ля у Д. становлять понад 200 млрд тонн. У Д. наявні різні породи вугі­л­ля: у центр. і пд.-зх. р-нах поширене коксівне товсте вугі­л­ля (становить 26,5 % усіх запасів); у пн.-зх. частині — смуга газового і довгополуменевого вугі­л­ля (38 % усіх запасів, використовують пере­важно у хім. промисловості, частково для коксува­н­ня і як паливо); у сх., центр. та пд.-сх. р-нах — антрацити (30 % усіх запасів). З ін. корис. копалин найбільше значе­н­ня мають великі родовища солі у пн.-зх. частині Д., Бахмут. улоговині (у р-ні Артемівська — камʼяна, побл. Словʼянська — виварна солі). Поширені у Д. буд. матеріали: вапняки, доломіти, гіпси, вогнетривкі глини, мергелі, кварц. піски, пісковики (зокрема сірі й чорні — для брукува­н­ня вулиць), кварцити, крейда, сланці, гончарна глина. Вапняки є сировин. матеріалом для хім. та металург. промисловості (флюсові вапняки); найважливіші родовища — Оленівське і Каракутське. Великі запаси мергелів сприяють роз­витку цемент. промисловості (побл. Амвросіївки, менші — над р. Лугань). Гіпси залягають разом із сіллю в Бахмут. улоговині, крейда — над Сівер. Дінцем, кольор. глини — у Словʼян. р-ні, каолін — побл. Волновахи (Біла Балка). Видобуток солі роз­почали кілька століть тому, вугі­л­ля — від 18 ст. (на поч. 19 ст. у камʼяновугіл. промисловості Д. працювало понад 70 тис. робітників). На­прикінці 18 ст. збудовано металург. заводи, які за­ймалися пере­важно виплавкою чавуну, почали роз­вивати важку пром-сть. На кін. 19 ст. припадає початок коксохім. промисловості. Умови життя і праці робітників у Д. в усіх галузях промисловості були вкрай важкі, тому час від часу спалахували страйки, які придушували жандармерія та військо (зокрема хвиля страйків охопила Д. під час рос. революції 1905–07; у грудні 1905 ді­йшло до зброй. ви­ступу робітників у Горлівці, який було придушено). Масові протести шахтарів від­бувалися також на­прикінці 20 — на поч. 21 ст.

Сьогодні Д. — потуж. вироб. комплекс, що характеризується знач. пере­важа­н­ням промисловості порівняно з с. госп-вом. Продукція промисловості становить 90 % сукуп. сусп. продукту, який виробляють у межах комплексу. У складі промисловості виділяють галузі важкої індустрії, зокрема паливну, чорну металургію, машинобудува­н­ня і металооб­робку. Роз­винуті харч. та легка промисловості. Вироб. профіль Д. ви­значає по­єд­на­н­ня пров. галузей важкої промисловості: вугіл., металург., хім., коксохім., енергетики. Коксохім. під­приємства Д. роз­таш. в Авдіївці, Донецьку, Горлівці, Маріуполі, Комунарську, Єнакієвому, Макіївці та ін. пром. вузлах. На тер. Д. роз­таш. бл. 1/2 осн. під­приємств чорної металургії України та більшість допоміжних, зокрема з добува­н­ня флюсів, вогнетривів. Найбільші електро­станції: Вуглегір. (3,6 млн кВт), Словʼян., Старобешів., Луган. (усі — по 2 млн кВт), Курахів. (1,5 млн кВт). Гірничо-хім. цикл виробництва сформувався на базі родовищ камʼяної солі та газового вугі­л­ля. Значно роз­винута содова пром-сть (Лисичанськ, Словʼянськ). Осн. спеціалізація машинобудува­н­ня Д. — випуск металомісткого та складного устаткува­н­ня для металургії, гірничо-добув. промисловості, буд. індустрії, транс­порт. засобів, а також вер­статобудува­н­ня (включно з важким). Найбільші заводи — у Кр­аматорську, Луганську, Маріуполі, Горлівці, Донецьку, Дружківці, Ясинуватій. С. госп-во Д. від­значається роз­винутою структурою, високою товарністю (вирощува­н­ня зернових, зокрема пшениці, тех. культур, гол. чином соняшнику; навколо міст — с. госп-во овоче-молоч. типу). Для Д. характерний широкий роз­виток та комбінува­н­ня усіх видів транс­порту, з яких найпоширенішим є залізничний. У межах Д. сформувалися великі пром. вузли — Донец.-Макіїв., Горлів.-Єнакієв., Кр­аматор.-Словʼян., Торезо-Сніжнян., Красноарм., Маріуп., Луган., Лисичан.-Рубіжан., Стаханово-Комунар. та ін. Важливою є про­блема водозабезпече­н­ня Д. Створ. багато великих водо­сховищ (Вуглегір., Старобешів., Клебан-Бицьке, Старокрим., Вільхів. та ін.), магістрал. водо­проводи від Сівер. Дінця і його приток до пром. центрів, Сіверський Донець–Донбас канал, Дні­про–Донбас канал. Нар. госп-во Д. загалом і окремі його р-ни (особливо з водомістким виробництвом) характеризуються напруженістю водного балансу. У звʼязку з цим вживають заходів щодо вдосконале­н­ня технології виробництва й збільше­н­ня потужностей очис. споруд для скороче­н­ня виходу пром. стоків та витрат води. Для Д. актуальні також про­блеми охорони довкі­л­ля, оскільки це найза­брудненіший регіон в Україні. На тер. Д. — Луганський природний заповід­ник НАНУ, Український степовий природний заповід­ник НАНУ, «Святі гори» Національний природний парк. Див. також Донецька область.

Літ.: Тер­риториальное и отраслевое управление экономикой региона. Д., 1982; Экономическая гео­графия СССР. Ра­йон­ная часть. К., 1984; Экономическая и социальная гео­графия СССР. История и современ­ное развитие. Москва, 1987; Нікольський В. М. Під­пі­л­ля ОУН(б) у Донбасі. К., 2001.

М. Г. Чумаченко

Завантажити статтю