ДОСИФЕ́Й (Васич; 05. 12. 1878, Белґрад — 13. 01. 1945, там само) — церковний діяч Сербської Православної Церкви (СПЦ). Закін. Белґрад. духовну семінарію (1900), Київ. духовну академію зі ступ. канд. богословʼя (1904). По­стриж. у ченці і 1899 рукопоклад. на ієродиякона. Продовжив навч. у Берліні та Ляйпцизі (до 1907), Вищій школі сусп. наук Сорбонн. університету (Париж, 1909–10), Женеві (1910–12). У травні 1913 при­знач. єпис­копом Ниським. Під час 1-ї світової війни був інтернований. Після звільне­н­ня від 1918 як пом. глави Архі­єрей. собору брав участь у пере­говорах з Кон­стантиноп. патріархією щодо від­новле­н­ня патріаршества у Сербії. На проха­н­ня православ. духовенства Під­карпат. Русі у березні 1921 делегований до Чехо-Словач­чини з метою організації Православ. Церкви, у серпні того ж року на зі­бран­ні 63-х делегатів від православ. громад в с. Іза (нині Хуст. р-ну Закарп. обл.) обраний єпис­копом Карпаторус. Сх. Православ. Церкви. У листопаді Д. подав на роз­гляд міністру іноз. справ Чехо-Словач­чини Е. Бенешу проект Уставу Карпаторус. Сх. Православ. Церкви та Меморандум щодо організації Православ. Церкви. Не отримавши від­повіді, улітку 1922 Д. рукоположив кількох карпаторусів у священ­ний сан та при­значив на упр. Єпарх. радою ігумена Алексія (Кабалюка). Водночас за по­да­н­ням Чеської православ. громади у березні 1923 Кон­стантиноп. патріарх здійснив над архімандритом Сав­ватієм (Врабцем) архі­єрей. хіротонію, при­значивши його архі­єпис­копом Празьким і всієї Чехо-Словач­чини, що спричинило роз­діле­н­ня Православ. Церкви у Чехо-Словач­чині. 1924 Д. у м. Хуст (нині Закарп. обл.) здійснив спроби обʼ­єд­нати православних у Під­карпат. Русі під юрисдикцією СПЦ. 1926 Синодом СПЦ Д. від­кликано з Чехо-Словач­чини. 1931 при­знач. митрополитом Заґребським, 1938 він очолював Белґрад.-Карловац. архі­єпис­копію. У квітні 1941 заарешт. хорват. фашистами. Помер від катувань, похов. у Введен. монастирі. 2000 каноніз. СПЦ.