Драбів

ДРА́БІВ — селище міського типу Черкаської області, райцентр. Знаходиться на р. Золотоноша (притока Дні­пра), за 157 км від Києва, за 75 км від обл. центру та за 13 км від залізнич. ст. Драбове-Барятинська. Площа 18 км². Насел. 7282 особи (2001, складає 94,4 % до 1989), пере­важно українці. Має автобусне сполуче­н­ня з містами Черкаси, Київ, Суми, Полтава, Харків та ін. Вперше згадується у дарчій грамоті моск. царів Петра І та Івана V від 21 вересня 1689, яку вони видали козаку (згодом — пере­яслав. полковник) І. Мировичу. На той час тут був хутір із ставком, випасом, сіножатями, т. зв. Драбовим лісом, від якого ймовірно й утворилася назва поселе­н­ня. У козац. війську драбами називали обозників. Також це слово використовували на по­значе­н­ня драбинчастого воза для пере­везе­н­ня снопів. 1707 хутір налічував 7 хат. 1718 серед. ін. маєтностей указом Петра І конфіскований у родини Мировичів, оскільки Ф. Мирович (син І. Мировича) не зрадив геть­мана І. Мазепу і пішов з ним у закордон­не ви­гна­н­ня. 1718 від­даний князю Кантакузіну. Після його смерті 1738 дружина повернула Д. разом із селами Великий Хутір та Кантакузівка царській казні. 1739 тут створ. кін­ний завод для по­стача­н­ня кірасир. і драгун. полків. 1775 Д. та навколишні землі імператриця Катерина ІІ від­дала у вічне і спадкове володі­н­ня графу П. Завадовському. Від того часу споруджено 2 палаци, став, сукон­ну ф-ку, посаджено фрукт. сад; Д. став центром великого маєтку. 1843 Завадовські продали його князю Барятинському. За нового власника збудовано льонотіпал. ф-ку, у селі працювали також винокурня, цегел. та кін­ний (роз­водили коней битюж. породи) заводи. Від 1848 — містечко, центр волості (4700 жит.; входили села Михайлівка, Дунинівка, Олімпіадівка, Павлівщина, Рождественська, х. Вершинозгарський). Від 1846 діяла церк.-парафіял. школа. Після реформи 1861 Барятинські залишили за собою 13 827 дес. землі, селяни мали викупити 6283 дес. (2,42 дес. на особу). 1884 у Д. проживала 3491 особа: пере­важна більшість — селяни, які працювали на землі, за­ймалися торгівлею та ремеслами, на­ймалися на ф-ки та заводи, міщан — 257, дворян — 13, духовенства — 26, купців — 14. На поч. 20 ст. тут діяли ф-ка обгортк. паперу, слюсарна майстерня, 2 парові млини, винокурня і 2 цегел. заводи. 1910 налічувалося 75 кравців і шевців, 53 столяри, 41 ткач. Під час воєн. дій 1918–20 влада неоднораз. змінювалася. Від 1922 — райцентр. Жит. потерпали від голодоморів 1921–23 та 1932–33. З урожаю 1921 більшовики зібрали у селян. господарствах Д. 1200 пудів зерна і від­вантажили його в Росію. Влітку 1932 набула роз­голосу т. зв. Драбів. справа — суд над керівниками р-ну. ЦК КП(б)У пожертвував керівництвом низової парт. організації, щоб від­межуватися від тих звірств, які чинили під час колективізації місц. комуністи й активісти. Десятки драбівчан, які не бажали йти в колгоспи, були виселені до Сибіру, а кількох засуджено до тривалих строків пере­бува­н­ня у таборах. Від 21 вересня 1941 до 22 вересня 1943 — під нім.-фашист. окупацією. На фронтах 2-ї світової війни загинуло 540 жит. Д. Від 1965 — смт. Гол. під­приємства: ВАТи — «Драбів. молокозавод», «Драбів. мех. завод»; ЗАТ «Драбів. завод продтоварів»; видавн.-полі­граф. під­приємство; вироб. дільниця «Драбівторф». У Д. — заг.-осв. школа, 2 дитсадки, Будинок дит. творчості, навч.-вироб. комбінат, станція юних техніків; Центр культури і до­зві­л­ля, селищ. клуб, 4 б-ки, школа мистецтв, Драбівський крає­знавчий музей (його приміще­н­ня — памʼятка архітектури 2-ї пол. 19 ст.), кінотеатр; поліклініка, рай. лікарня; ДЮСШ, кінно-спорт. школа; від­діл. 4-х банків. Функціонують народні самодіял. хор, ансамбль старовин. пісні «Спадщина», ансамбль любителів нар. музики «Мальви», самодіял. духовий оркестр, самодіял. колектив тро­їстих музик. Реліг. громади: УПЦ МП, адвентистів сьомого дня, 2 — євангел. християн-баптистів. Виходять рай. г. «Драбівщина» та «Джерело». Природно-заповід. фонд с-ща складають памʼятка природи Ведмежий горіх (108-річне дерево-екзот) та памʼятка садово-парк. мистецтва — Драбів. парк (обидві — місц. значе­н­ня). У Д. народилися політ. і військ. діяч УНР М. Білинський, літературо­знавець, академік НАНУ І. Дзеверін, поет, прозаїк, сценарист В. Пепа, графік Л. Пригода, актор і режисер, нар. арт. УРСР В. Овчаренко, парашутист-ви­пробувач, Герой Радянського Союзу В. Романюк, фахівець у галузі біо­механіки і кінезіології спорту В. Гамалій, спортс­менки (дзюдо, самбо) О. Стьопочкіна та А. Тог­обіцька; 1903 у церк.-парафіял. школі вчителював письмен­ник С. Васильченко. Встановлено памʼятник воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни, монумент на честь 300-річчя Д.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю