ДРА́БІВ — селище міського типу Черкаської області, ра­йон­ний центр. Знаходиться на річці Золотоноша (притока Дні­пра), за 157 км від Києва, за 75 км від обласного центру та за 13 км від залізничної станції Драбове-Барятинська. Площа 18 км2. Населе­н­ня 7282 особи (2001, складає 94,4 % до 1989), пере­важно українці. Має автобусне сполуче­н­ня з містами Черкаси, Київ, Суми, Полтава, Харків та інші. Вперше згадується у дарчій грамоті московських царів Петра І та Івана V від 21 вересня 1689, яку вони видали козаку (згодом — пере­яславський полковник) І. Мировичу. На той час тут був хутір із ставком, випасом, сіножатями, так званим Драбовим лісом, від якого ймовірно й утворилася назва поселе­н­ня. У козацькому війську драбами називали обозників. Також це слово використовували на по­значе­н­ня драбинчастого воза для пере­везе­н­ня снопів. 1707 хутір налічував 7 хат. 1718 серед інших маєтностей указом Петра І конфіскований у родини Мировичів, оскільки Ф. Мирович (син І. Мировича) не зрадив геть­мана І. Мазепу і пішов з ним у закордон­не ви­гна­н­ня. 1718 від­даний князю Кантакузіну. Після його смерті 1738 дружина повернула Драбів разом із селами Великий Хутір та Кантакузівка царській казні. 1739 тут створено кін­ний завод для по­стача­н­ня кірасирських і драгунських полків. 1775 Драбів та навколишні землі імператриця Катерина ІІ від­дала у вічне і спадкове володі­н­ня графу П. Завадовському. Від того часу споруджено 2 палаци, став, сукон­ну фабрику, посаджено фруктовий сад; Драбів став центром великого маєтку. 1843 Завадовські продали його князю Барятинському. За нового власника збудовано льонотіпальну фабрику, у селі працювали також винокурня, цегельний та кін­ний (роз­водили коней битюжів породи) заводи. Від 1848 — містечко, центр волості (4700 жит.; входили села Михайлівка, Дунинівка, Олімпіадівка, Павлівщина, Рождественська, хутір Вершинозгарський). Від 1846 діяла церковно-парафіяльна школа. Після реформи 1861 Барятинські залишили за собою 13 827 дес. землі, селяни мали викупити 6283 дес. (2,42 дес. на особу). 1884 у Драбові проживала 3491 особа: пере­важна більшість — селяни, які працювали на землі, за­ймалися торгівлею та ремеслами, на­ймалися на фабрики та заводи, міщан — 257, дворян — 13, духовенства — 26, купців — 14. На початку 20 ст. тут діяли фабрика обгорткового паперу, слюсарна майстерня, 2 парові млини, винокурня і 2 цегельні заводи. 1910 налічувалося 75 кравців і шевців, 53 столяри, 41 ткач. Під час воєн­них дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Від 1922 — ра­йон­ний центр. Жителі потерпали від голодоморів 1921–23 та 1932–33. З урожаю 1921 більшовики зібрали у селянських господарствах Драбова 1200 пудів зерна і від­вантажили його в Росію. Влітку 1932 набула роз­голосу так звана Драбівська справа — суд над керівниками ра­йону. ЦК КП(б)У пожертвував керівництвом низової партійної організації, щоб від­межуватися від тих звірств, які чинили під час колективізації місцеві комуністи й активісти. Десятки драбівчан, які не бажали йти в колгоспи, були виселені до Сибіру, а кількох засуджено до тривалих строків пере­бува­н­ня у таборах. Від 21 вересня 1941 до 22 вересня 1943 — під німецько-фашистською окупацією. На фронтах 2-ї світової війни загинуло 540 жителів Драбова. Від 1965 — селище міського типу. Головні під­приємства: Від­криті акціонерні товариства — «Драбівський молокозавод», «Драбівський механічний завод»; Закрите акціонерне товариство «Драбівський завод продтоварів»; видавничо-полі­графічне під­приємство; виробнича дільниця «Драбівторф». У Драбові — загальноосвітня школа, 2 дитсадки, Будинок дитячої творчості, на­вчально-виробничий комбінат, станція юних техніків; Центр культури і до­зві­л­ля, селищний клуб, 4 бібліотеки, школа мистецтв, Драбівський крає­знавчий музей (його приміще­н­ня — памʼятка архітектури 2-ї половини 19 ст.), кінотеатр; поліклініка, ра­йон­на лікарня; дитячо-юнацька спортивна школа, кінно-спортивна школа; від­діле­н­ня 4-х банків. Функціонують народні самодіяльні хор, ансамбль старовин­ної пісні «Спадщина», ансамбль любителів народної музики «Мальви», самодіяльний духовий оркестр, самодіяльний колектив тро­їстих музик. Релігійні громади: Українська православна церква Московського патріархату, адвентистів сьомого дня, 2 — євангельських християн-баптистів. Виходять ра­йон­ні газети «Драбівщина» та «Джерело». Природно-заповід­ний фонд селища складають памʼятка природи Ведмежий горіх (108-річне дерево-екзот) та памʼятка садово-паркового мистецтва — Драбівський парк (обидві — місцевого значе­н­ня). У Драбові народилися політичний і військовий діяч Української Народної Республіки М. Білинський, літературо­знавець, академік Національної академії наук України І. Дзеверін, поет, прозаїк, сценарист В. Пепа, графік Л. Пригода, актор і режисер, народний артист Української Радянської Соціалістичної Республіки В. Овчаренко, парашутист-ви­пробувач, Герой Радянського Союзу В. Романюк, фахівець у галузі біо­механіки і кінезіології спорту В. Гамалій, спортс­менки (дзюдо, самбо) О. Стьопочкіна та А. Тог­обіцька; 1903 у церковно-парафіяльній школі вчителював письмен­ник С. Васильченко. Встановлено памʼятник воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни, монумент на честь 300-річчя Драбова.