КРУШЕЛЬНИ́ЦЬКА Лариса Іванівна (05. 04. 1928, м. Стрий, нині Львівської обл. — 12. 11. 2017, Львів) — археолог, письмен­ниця, громадська діячка. Дочка І. Крушельницького та Галі Левицької, мати Т. Крушельницької, онука Л. Ле­вицького, Антона та Марії Крушельницьких. Доктор історичних наук (1991), професор (1999). Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1992). Орден княгині Ольги 3-го (2008) та 2-го (2011) ступенів. 1934 разом із родиною (окрім матері) пере­­їхала до Харкова. У тому ж році майже всіх дорослих членів родини ре­пресовано. 1937 нелегаль­но, завдяки допомозі дружини М. Горь­кого К. Пєшкової та вдови польського маршала Ю. Пілсудського О. Пілсудської, повернулася до матері до Львова. На­вчалася в українській гімназії (1941–42), художньо-промисловій школі (1942–43) у Львові, як віль­ний слухач — у Художній академії у м. Штут­тґарт (Німеч­чина, 1943). Закінчила Львівський університет (1960). Працю­вала на примусових роботах на заводі в м. Зінґен-Гогентвіль (Німеч­чина, 1944–45); художником-ре­ставра­тором Музею українського мистецтва (1945–46); у Ін­ституті су­спільних наук Академії наук УРСР (1947–91): від 1974 — старший науковий спів­робітник; 1991–2003 — директор, від 2003 — почесний директор Львівської національної бібліотеки; водночас — голова Археологічної комісії Наукового товариства імені Шевченка (усі — Львів). Досліджувала археологічні культури епохи бронзи — ран­нього заліза Східної і Центральної Європи. Керівник близько 50-ти археологічних екс­педицій, ма­теріали яких присвячені висоцькій культурі, трьом ви­окремленим нею етнокультурним групам (лежницькій, черепинсько-лагодівській і могилянській) ран­ньозалізного періоду, солеварним центрам бронзового віку в Карпатах, чорноліській культурі в Середньому При­дністровʼї, кельтам у Прикар­пат­ті тощо.

Результати дослідже­н­ня пред­ставлено у числен­них ста­т­тях і моно­графіях, основних серед яких — «Пів­нічне Прикарпа­т­тя і Захід­на Волинь за доби ран­нього заліза» (1976), «Археологічні па­мʼятки Прикарпа­т­тя і Волині доби бронзи і ран­нього заліза» (1982), «Взаємозвʼязки населе­н­ня При­карпа­т­тя і Волині з племенами Східної і Центральної Європи» (1985), «Древнейшее население Карпатского региона. Украинские Карпаты. История» (1989), «Па­мʼятки гальштатського періоду в межиріч­чі Вісли, Дністра і При­пʼяті» (1993; усі — Київ), «Чорноліська культура Середнього При­дністровʼя» (1998), «Культура Ноа на землях України» (2006; обидві — Львів). К. також авторка книги «Рубали ліс…: Спогади галичанки» (Л., 2001; 2008; Л.; Нью-Йорк, 2002), що від­значена Між­народними літературно-мистецькими преміями Во­ляників-Швабінських і фонду Віль­ного університету (США, 2002) та імені О. Теліги (Україна, 2005), «Зві­рятка в моєму житті» (Л., 2009; Л.; Х., 2014), «Від сьогодні до завтра» (2012), «Епістолярна спад­щина Ярослава Пастернака» (2013; обидві — Львів).