Крушельницький Антін Володиславович

КРУШЕЛЬНИ́ЦЬКИЙ Антін Володиславович (псевд. і крипт.: А. К., І. Ф. [разом з І. Франком], С., С-ий, Володи­славич, Журбенко, Педагог, Не-Педагог, Спокійненький, S., S-yj; 23. 07(04. 08). 1878, м. Ланцут, нині Підкарп. воєводства, Поль­ща — 03. 11. 1937, урочище Сан­дормох побл. м. Медвеж’є­горськ, Карелія, РФ) — письменник, перекладач, літературознавець. Чоловік Марії, батько Володимири, Івана, Богдана, Тараса, дід Лариси та Марії, прадід Тетяни Крушельницьких. Член львів. молодіж. самостійниц. групи «Мо­лода Україна», Укр. радикал. пар­тії. Закін. гімназію у м. Перемишль (нині Підкарп. воєводства) та філос. факультет Львів. університету (1901), де його наставником був М. Грушевський. Співвидавець ж. «Мо­лода Україна» (1900–03), співроб. ж. «ЛНВ» (1900–13), г. «Буковина» (Чернівці, 1901), ред. органу укр. нар. вчительства у Галичині г. «Пра­пор» (1907–12). Викладав у гімназіях на Станіславщині, зокрема у м. Ко­ломия (1902–05, 1908, 1926), Станіслав (нині Івано-Франківськ, 1905, 1908), Долина (1914), був дир. приват. г-зій: укр. — у м. Го­роденка (1912–18, з перервами) та Рогатин (1925–26), євр. — у Коломиї (1926). У 1915 — бургомістр Городенки; у квітні–серпні 1919 — Міністр освіти УНР в уряді Б. Мартоса, який діяв у м. Кам’янець-Подільський (нині Хмельн. обл.). У жовтні 1919 на чолі пед. місії УНР виїхав до Відня з метою видання підручників для укр. шкіл. Заснував ви­давн. акц. товариство «Земля», видавництва «Чайка», «Вернигора», «Дзвін», «Українська школа», «Поступ», «Час», редагував шкіл. хрестоматії з укр. літ-ри. 1923 учителював в Ужгороді. 1925 повернувся у Галичину. Упорядковував книжки літ. серії «Живі струни», серійні вид. «Літературні характеристики українських письмен­ників». Видавав ліворадикал., радянофіл. ж. «Нові шляхи» (1929–32) і «Критика» (1933), в яких пу­блікував свої твори та літ.-крит. статті. За пропаганду політики українізації в УСРР його переслідувала польс. влада (ув’яз­нен­ня, заборона видавн. проектів).

Твори К. познач. впливом реалізму і модернізму, зокрема соц.-психол. зб. оповідань «Пролетарі» (1899), «Світла і тіни» (1900), «Серце» (1901), «Артистичні душі» (1902), «Із книги життя» (1906), «Буденний хліб» (1920), «Ірена Оленська» (1921). Про життя га­лиц. суспільства, 1-у світову війну і Визв. змагання 1917–21 написав романи та повісті «Рубають ліс» (1918), «Змагання»,«Як пригорне земля», «Як промовить земля», «Дужим помахом крил» (цикл «Пе­ремога»), «Надаремне», «У хурто­вині» (усі — Київ; Ві­день; Львів, 1920–21), «Гомін Галицької зем­лі (1918–19)» (X., 1930), «Біг у сутінках» (1930, журнал. публікація). Драми «Семчишини» (1901), «Артистка» (1902), «Герої» (1903), «Чоловік честі» (1904), «Зяті», «Філістер» (обидві — 1905), «Ор­ли» (1907), «Тривога» (1910, онов­лена версія 1920) присвяч. родинно-побут. і сусп. тематиці. Автор пр. «Літературно-критичні нариси» (Станіслав, 1908), «Іван Франко: Поезія» (Коломия, 1909) та ін. Переклав низку творів із нім. (Б. Б’єрнсон, Ґ. Гауптманн, С. Гедін, А. Георг, Г. Ібсен), польс. (Ґ. Запольська, С. Жером­ський, Е. Ожешко, В. Оркан, Б. Прус, С. Пшибишевський, Г. Сенкевич), рос. (Г. Яблочков), франц. (Ж. Рішпен) мов. Видав зб. «Перли українського письменства» (Станіслав, 1908), 4 вип. «Вибраних творів українського письменства» (Коломия, 1910), «Вибір з українського народного письменства» (1920), повний комп­лект посібників для вивчен­ня укр. літ-ри в гімназії. У травні 1934 емігрував із родиною до УСРР, оселився у Харкові. 6 лис­топада 1934 заарешт., 28 берез­ня 1935 засудж. до 10-ти р. ув’яз­нення. Покарання відбував у Соловец. таборах (РФ), де засудж. до розстрілу. Реабіліт. 1957. Архів К. зберігається у ЦДІА Укра­їни у Львові (ф. 361 «Антін Крушельницький — український пись­менник», ф. 311 «Редакція журналу “Нові шляхи”»).

Рекомендована література

1. Рудницький М. Доля одного таланту // Вітчизна. 1961. № 7;
   Google Scholar Internet
2. Трофимук С. Антін Крушельницький — кореспондент Івана Франка // Жовтень. 1968. № 9;
   Google Scholar Internet
3. Романчук Б. Літературна Коломия // Коломия й Коломийщина. Філадельфія, 1988;
   Google Scholar Internet
4. Погребенник Ф. Антін Крушельницький // З порога смерті: Письменники України — жертви сталін. репресій. Вип. 1. К., 1991;
   Google Scholar Internet
5. Дубина М. Антін Крушельницький. К., 1993;
   Google Scholar Internet
6. Крушельницька Л. Рубали ліс…: Спогади галичанки. Л., 2001;
   Google Scholar Internet
7. 2008;
   Google Scholar Internet
8. Л.; Нью-Йорк, 2002;
   Google Scholar Internet
9. Антін Крушельницький — письменник, публіцист, педагог: Мат. до бі­бліографії та епістоляр. спадщини. Л., 2002;
   Google Scholar Internet
10. Справа А. Крушельницького [№ П-5186] // Остання адреса: Розстрі­ли соловец. в’язнів з України у 1937–38. Т. 1. К., 2003;
    Google Scholar Internet
11. Чаграк Н. Педагогічні погляди і просвітницька діяльність Антона Крушельницького. Ів.-Ф., 2004;
    Google Scholar Internet
12. Рубльов О. Західноукраїнська інтелігенція у загальнонаціональних політичних та культурних процесах (1914–1939). К., 2004;
    Google Scholar Internet
13. Тарасюк П., Тарасюк Т. Слово — на вагу кулі. Ж., 2006.
    Google Scholar Internet

Завантажити статтю