Крушельницька Лідія Сильвестрівна

Визначення і загальна характеристика

КРУШЕЛЬНИ́ЦЬКА Лідія Сильвестрівна (дівоче — Каратницька; 10. 05. 1915, м. Кути, нині смт Косів. р-ну Івано-Фр. обл. — 04. 03. 2009, м. Нью-Йорк, США) — актриса, спів­ачка (сопрано), режисер, театральна діячка. Дружина Л. Крушельни­ць­кого. Заслужений діяч мистецтв України (2002). Орден княгині Ольги 3-го ступеня (2007). Закін. Консервато­рію ім. С. Монюшка (м. Станіслав, нині Івано-Франківськ, 1937; кл. Е. Гал­лер), Львів. консерваторію (1939; кл. вокалу А. Дідура; кл. драми Ч. Кжижановського). Дебютувала 1938 на сцені Львів. опер. театру. Працювала від 1943 у Станіслав. укр. драм. театрі ім. І. Франка. 1944 виїхала до Австрії. У Відні ви­вчала вокал у П. Зінґер-Буріан, від 1945 була солісткою чол. хору «Муза». 1946–47 брала уроки у С. Сальват­ті (Літня академія Моцарта в За­льцбурзі). 1949 емігрувала до США. 1950–65 — актриса Театру-студії Й. Гірняка та О. Добровольської; від 1965 — керівник і реж. Студії мист. слова (обидві — Нью-Йорк). Здійснила низку по­становок за творами Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, Л. Кос­тенко. Спів­працювала з В. Клехом, Р. Приймою-Богачевською, І. Соневицьким, М. Шуст, О. Ко­­вальчук-Івасівкою. Гастролюва­ла в Україні (1991, 2002).

Ролі: Оксана («Бояриня» Лесі Українки), Палажка («Мартин Боруля» І. Кар­пенка-Карого), Аміна («Ясні зорі» Б. Грін­ченка), Ельміра («Тартюф» Ж.-Б. Мольєра).

Партії: Оксана («Запорожець за Ду­наєм» С. Гулака-Артемовського), Зібель («Фауст» Ш. Ґуно).

Ви­стави: «Лісова пісня» (1970; 1996, також роль Русалки), «Триптих» (1983) Лесі Українки, «Казка старого млина» С. Черкасенка (1972), «Псалми Дави­дові» (1974), «Великий льох» (2002) за Т. Шевченком, «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» М. Старицького (1975), «Склянка води» Е. Скріба (1976), «Іван Вишенський» за І. Франком (1977), «Чорна Пантера та Білий Ведмідь» В. Вин­ниченка (1980), «Троянові діти» за Н. Забілою (1983), «Слуга двох панів» К. Ґольдоні (1985), «Ярослав Муд­рий» І. Кочерги (1988; до 1000-ліття хреще­н­ня України), «Патетична соната» М. Куліша (1992; 1994).

Літ.: Чапленко Н. Студія мистецького слова // Наше життя. 1970. Ч. 2; Во­­лянська Л. Тріумф Лідії Крушельниць­кої і її студії // Свобода. 1980, 13 груд.; Навроцька Х. Слово про Лідію Кру­шель­ниць­ку // Наше життя. 1989. Ч. 4; Гайдабура В. Летючий Корабель Лідії Крушельницької. К., 2006.

М. І. Гамкало

Завантажити статтю