ДРІ́ЖДЖІ — гриби, здатні роз­множуватися вегетативним шляхом в одноклітин­ній формі незалежно від наявності у них міцеліальної стадії в жит­тєвому циклі та споріднені з аско- чи базидіоміцетовими грибами. Тривалий час Д. роз­глядали як одноклітин­ні організми, які утворюють аскоспори і здатні викликати спирт. броді­н­ня цукрів. Всі ін. гриби з одноклітин. стадією в жит­тєвому циклі називали дріжджоподібними. Клітини Д. — круглої, овальної, лимоноподіб., трикутної, видовженої, циліндрич. форм, їхній діаметр — від 1,2 до 10 мкм, довжина — до 20 мкм і більше. Вегетативно роз­множуються, як правило, брунькува­н­ням, деякі — поділом чи брунькува­н­ням, яке завершується поділом. За способом статевого роз­множе­н­ня Д. поділяють на телеоморфні (статева стадія може бути пред­ставлена аском чи базидією) й анаморфні (статева стадія від­сутня). Нині налічують понад 700 видів Д., які належать до понад 100 родів і широко роз­по­всюджені у природі (ґрунтах, водо­ймах, на рослинах, у шлунк.-кишк. тракті людини і тварин тощо).

Д. — перші мікроорганізми, які людство почало використовувати у госп. діяльності. Пер- ша згадка про їхнє практичне за­стосува­н­ня повʼязана з виробництвом пива в Єгипті і належить до 6000 р. до н. е. Винахід мікро­скопа дав можливість А. ван Левенгуку 1680 описати Д., хоча на той час їх не вважали живими організмами. Лише 1857 Л. Пастер повʼязав свою біол. теорію броді­н­ня з жит­тєдіяльністю Д. У звʼязку зі здатністю викликати спирт. броді­н­ня їх за­стосовують у традиц. біо­технологіях — випікан­ні хліба, винороб., пивовар., спирт., молоч. пром-стях, а також для одержа­н­ня корм. та харч. білків, вітамінів, амінокислот, орган. кислот, полісахаридів, ліпідів, ферментів і коферментів, мікоцинів, багатоатом. спиртів та ін. Рідкі пивні Д. покращують секрецію шлунк. та під­шлунк. залоз, під­вищують стійкість організму до інфекцій. Їх при­значають при цукр. діабеті, анеміях, фурункульозах, виразк. хворобі та ін. Д. використовують як векторні системи при роз­роблен­ні біо­технол. процесів виробництва інсуліну, інтерферону, гетерологічних білків. Деякі з них можуть спричинити псува­н­ня напоїв і харч. продуктів. Серед Д. зу­стрічаються умовно патоген­ні форми — збудники захворювань людини і тварин із ослабленим імунітетом (кандидозів, криптококозів та ін.).

Найві­доміші наук. осередки ви­вче­н­ня Д. — нідерланд. школа дослідників у м. Делфт, а також школи у США, Канаді, Японії, Росії та ін. У 1960-х рр. в Україні створено наук. школу під керівництвом Є. Квасникова, яку нині очолює В. Під­горський (Ін­ститут мікробіо­логії та вірусології НАНУ, Київ). Її пред­ставники ви­вчили закономірності пошире­н­ня Д. у природі, створили їхню велику колекцію, роз­робили геносистематику низки видів роду Candida, удосконалили біо­технології існуючих вироб-в, селекціонували нові штами і на їхній основі створили технології для багатьох галузей промисловості, с. господарства і медицини. Ви­вче­н­ня біо­хімії і генетики Д. роз­почато в Ін­ституті біо­логії клітини НАНУ у Львові під керівництвом Г. Ша­вловського, нині цей напрям очолює А. Сибірний.