ДРУ́ГИЙ ЗИМО́ВИЙ ПОХІ́Д — операція зʼ­єд­нань Армії УНР. Ін. назви — Листопад. рейд, Льод. похід. Проведений 1921 з метою обʼ­єд­нати і скоординувати дії роз­різнених пов­стан. загонів на повале­н­ня більшов. режиму в Україні. Військ. від­діли (заг. чисельністю бл. 2-х тис. осіб) формувалися за добровіл. принципом серед інтер- нов. у Польщі вояків Армії УНР. Очолив Д. З. п. генерал-хорунжий Ю. Тютюн­ник, нач­штабу при­знач. полковник Ю. Отмарштайн. Похід здійснювався трьома групами. Першою ви­ступила Поділ. група під­полковника М. Палія (бл. 500 вояків). 25 жовтня вона пере­йшла кордон у р-ні Гусятина (нині смт Терноп. обл.) і з боями здійснила 1500-кілометровий рейд окупов. більшовиками територією. 17 листопада Поділ. група ді­йшла до сіл Гута-Катюжанська та Вахівка (нині обидва — Вишгород. р-ну Київ. обл.), однак їй не вдалося, як перед­бачалося планом походу, зʼ­єд­натися з Волин. групою для спіл. операцій і вона з боями від­ступила за польс. кордон. Бес­сараб. група генерала А. Гулого-Гуленка (бл. 300 вояків), що повин­на була від­вернути увагу від гол. угрупова­н­ня Ю. Тютюн­ника, зіткнулася з пере­важаючими силами більшов. військ і після кількаден. боїв ві­ді­йшла на тер. Румунії. Волин. група, під без­посеред. командува­н­ням Ю. Тютюн­ника (бл. 900 вояків), пере­йшла кордон 4 листопада, а 7 листопада здобула м. Коростень, однак втримати його не змогла і від­ступила в р-н м. Радомишль (нині обидва — Житомир. обл.). Використовуючи значну чисел. пере­вагу, командува­н­ня Червоної армії навʼязало Волин. групі низку виснажливих арʼєргард. боїв і кинуло проти неї 9-у Крим. кавалерій. дивізію Г. Котовського, яка завершила оточе­н­ня. 17 листопада у бою побл. с. Малі Міньки (згодом Народиц. р-ну Житомир. обл., нині знято з обліку) 400 вояків Волин. групи загинули, 537 потрапили у полон, із них 359 більшовики роз­стріляли (див. Базар). Лише штаб. групі з частиною поранених, заг. кількістю до 100 осіб, 20 листопада вдалося пере­йти польс. кордон. Д. З. п., що від­бувався за склад. і не­сприятл. об­ставин, став заверше­н­ням зброй. боротьби Армії УНР. Його поразка, серед гол. причин якої — по­інформованість ВУЧК про маршрути й стан військ та особисті амбіції деяких командирів, загалом негативно по­значилася на укр. визв. русі, оскільки під­няти заг.-укр. збройне пов­ста­н­ня так і не вдалося.