Дружини українських націоналістів (ДУН)

Визначення і загальна характеристика

ДРУЖИ́НИ УКРАЇ́НСЬКИХ НАЦІОНАЛІ́СТІВ (ДУН) — військові формува­н­ня періоду Другої світової війни. Створ. Проводом ОУН на чолі з С. Бандерою за домовленістю з нім. командува­н­ням для боротьби проти рад. військ на території України. Спочатку складалися з двох окремих бо­йових під­роз­ділів (баталь­йонів). В укр. документах по­значались абревіатурою ДУН, у нім. — під кодовими на­звами «Ролянд» (група «Пів­день») і «Нахтіґаль» (група «Пів­ніч»). У жовтні 1941 їх обʼ­єд­нано в Легіон ДУН, що нараховував бл. 650-ти вояків і старшин, які уклали контракти на військ. службу в нім. війську. Командиром (курін­ним) при­значений майор Є. Побігущий, заст. курін­ного і водночас командиром 1-ї сотні — сотник Р. Шухевич, 2-ї — сотник М. Бриґідер, 3-ї — поручник В. Сидор, 4-ї — поручник Павлик. Адʼютантами та канцеляристами були українці, але нім. старшини контролювали укр. вояків, унаслідок чого неодноразово виникали непоро­зумі­н­ня, суперечки. Кожен чл. Легіону ДУН під­писав зверне­н­ня до нім. командува­н­ня із низкою вимог, зокрема ви­знати чин­ним Акт від­новле­н­ня Української Держави, проголошений 30 червня 1941 у Львові; звільнити всіх заарешт. ґестапо діячів ОУН на чолі з С. Бандерою і чл. Тимчас. держ. упр. на чолі з Я. Стецьком; звільнити з увʼязне­н­ня всіх чл. родин вояків Легіону; використовувати Легіон лише на території України; мова Легіону має бути укр., а обовʼязки та права вояків — такими, як у нім. солдатів і офіцерів. Ви­шкіл проходив у м. Франкфурт-на-Одері, звідки у березні 1942 Легіон у складі 201-ї нім. дивізії вирушив у Білорусь із зав­да­н­ням охороняти лінію по­стача­н­ня Могильов–Вітебськ–Лєпєль, а також мости, під­приємства й склади у трикутнику Орша–Вітебськ–Лєпєль і боротися з рад. партизанами на цих теренах (у боях з ними втратив 36 вояків). У грудні 1942 закінчився термін контракту. Оскільки німці не виконали осн. вимог легіонерів, вони вирішили припинити службу. Роз­зброєних укр. вояків почергово від­пустили додому, а старшин на поч. січня 1943 під конвоєм від­правили до Львова, де два тижні тримали у вʼязниці, потім від­пустили, однак незабаром багатьох знову заарештували. Із 22-х старшин Легіону ДУН 9 вступили до лав дивізії «Галичина», 7 стали командирами в УПА.

Літ.: Дружини українських націоналістів в 1941–42 роках. Мюнхен, 1953; Бойцун Р. Леґіон ДУН // Вісті комбатанта. Торонто; Нью-Йорк, 1982. Ч. 5–6; Є. Побігущий — Рен. Від УГА до ДУН // Коломия й Коломийщина. Філядельфія, 1988; Кальба М. ДУН. Детройт, 1992.

М. В. Савчук

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю