Дружини українських націоналістів (ДУН)

ДРУЖИ́НИ УКРАЇ́НСЬКИХ НАЦІОНАЛІ́СТІВ (ДУН) – військові формування періоду Другої світової війни. Створ. Проводом ОУН на чолі з С. Бандерою за домовленістю з нім. командуванням для боротьби проти рад. військ на території України. Спочатку складалися з двох окремих бойових підрозділів (батальйонів). В укр. документах позначались абревіатурою ДУН, у нім. — під кодовими назвами «Ролянд» (група «Південь») і «Нахтіґаль» (група «Північ»). У жовтні 1941 їх об’єднано в Легіон ДУН, що нараховував бл. 650-ти вояків і старшин, які уклали контракти на військ. службу в нім. війську. Командиром (курінним) призначений майор Є. Побігущий, заст. курінного і водночас командиром 1-ї сотні — сотник Р. Шухевич, 2-ї — сотник М. Бриґідер, 3-ї — поручник В. Сидор, 4-ї — поручник Павлик. Ад’ютантами та канцеляристами були українці, але нім. старшини контролювали укр. вояків, унаслідок чого неодноразово виникали непорозуміння, суперечки. Кожен чл. Легіону ДУН підписав звернення до нім. командування із низкою вимог, зокрема визнати чинним Акт відновлення Української Держави, проголошений 30 червня 1941 у Львові; звільнити всіх заарешт. ґестапо діячів ОУН на чолі з С. Бандерою і чл. Тимчас. держ. упр. на чолі з Я. Стецьком; звільнити з ув’язнення всіх чл. родин вояків Легіону; використовувати Легіон лише на території України; мова Легіону має бути укр., а обов’язки та права вояків — такими, як у нім. солдатів і офіцерів. Вишкіл проходив у м. Франкфурт-на-Одері, звідки у березні 1942 Легіон у складі 201-ї нім. дивізії вирушив у Білорусь із завданням охороняти лінію постачання Могильов–Вітебськ–Лєпєль, а також мости, підприємства й склади у трикутнику Орша–Вітебськ–Лєпєль і боротися з рад. партизанами на цих теренах (у боях з ними втратив 36 вояків). У грудні 1942 закінчився термін контракту. Оскільки німці не виконали осн. вимог легіонерів, вони вирішили припинити службу. Роззброєних укр. вояків почергово відпустили додому, а старшин на поч. січня 1943 під конвоєм відправили до Львова, де два тижні тримали у в’язниці, потім відпустили, однак незабаром багатьох знову заарештували. Із 22-х старшин Легіону ДУН 9 вступили до лав дивізії «Галичина», 7 стали командирами в УПА.

Літ.: Дружини українських націоналістів в 1941–42 роках. Мюнхен, 1953; Бойцун Р. Леґіон ДУН // Вісті комбатанта. Торонто; Нью-Йорк, 1982. Ч. 5–6; Є. Побігущий — Рен. Від УГА до ДУН // Коломия й Коломийщина. Філядельфія, 1988; Кальба М. ДУН. Детройт, 1992.

М. В. Савчук